БУЛО, ЇМ СТОЯЧИ АПЛОДУВАЛИ…

Версія для друку
teatr

Тема, яку я хочу підняти сьогодні – не нова, але вона надзвичайно актуальна і важлива. Мова піде про театр. І не столичний, скажімо, а наш коростенський, Народний… Чимало списів було поламано навколо нього у свій час.

Адже, пригадується, один із колишніх заступників голови міськради (не хочу «падежувати» його прізвище, бо вже не працює там людина), вступаючи на посаду, клявся, що міський Народний театр він обов’язково відродить… Але коли справа дійшла до діла, то чиновник без зайвих сентиментів заявив, що він (театр) нам взагалі не потрібен. Чим він керувався, приймаючи таке рішення, одному Богу відомо. Можливо, чогось боявся той самоврядовець, можливо (даруйте за тавтологію), читав Лешека Кумора, який казав, що «реалістична п'єса наводить на думку про те, до чого умовне наше звичайне життя»... А, можливо, то була помилка… Одне тільки достеменно відомо: міський театр з багаторічною історією просто зник. От і все!
Чи варто далі щось казати в цьому контексті? Мабуть, ні. Просто я нагадаю, що театр був створений ще в Давній Греції. І п’єси античних авторів і досі залишаються в репертуарі найславетніших шанувальників Мельпомени. Недаремно ж все свідоме людство планети щороку відзначає Міжнародний день театру.
Наш коростенський був створений 20 грудня 1928 року за постановою окрвиконкому ентузіастами на чолі з Миколою Натусем. Лише за 5 наступних років театр підготував і показав майже 30 вистав. Щороку їх відвідувало від 50 до 60 тисяч глядачів. Аматорська сцена виховала таких відомих акторів, як П. Коломієць, В. Лорен, А. Озерська, А. Зубовський, П. Лаврова, О. Оттін. Майже 40 років віддала Народному театру режисер Євгенія Кіпніс. Це при ній аматорський колектив заслужив найвищих похвал фахівців. Це вони бували майже на всіх престижних театральних фестивалях і конкурсах. Це тоді театром цікавилися і відомі поети Тичина, Сингаївський і Юхимович. А окремі коростенці ще з невимовним трепетом і завмиранням серця згадують виставу за п’єскою Салинського «Барабанниця».
Потім до театру прийшла молодь. Дванадцять років поспіль ним опікувалася випускниця столичного інституту культури Катерина Скляревська. І хоча кінець вісімдесятих-початок дев’яностих був не зовсім простим для древлянського краю, містяни, жителі району, гості могли побачити і п’єси «97» Куліша, «Васу Желєзнову» Горького, «За двома зайцями» Старицького. Саме остання вистава (як не прикро це говорити) стала якоюсь роковою, бо після неї й почався занепад театру. Але до цього згадана постановка принесла неабияку славу Коростеню. Колектив здобув перемогу на обласному фестивалі народних театрів, був відзначений на регіональному огляді в Чернігові. Стоячи аплодували йому й глядачі та журі Всеукраїнського фестивалю «Перлини сезону».
…Так, були спроби ще зовсім недавно самотужки відродити колишню мельпоменівську гідність міста, але ж… Сьогодні, очевидно, ліпше кошти витратити на пам’ятники та купу старих танків для військового музею(я не кажу, що це не потрібно), але варто згадати тут тих людей, що жили, живуть і будуть жити трепетно-нестримним відчуттям, що охоплює все єство перед відкриттям театральної завіси. Можливо, когось вже й немає, але я їх назву тут. Г. Лупаненко, М. Лобода, В. Кириченко, О. Коржук, В Гончарук, В. Кулаковський, Г. Степанова, Г. Сердечна, , Л, Чала, І, Бондарук, А. Соболенко, А. Шваб, А. Виговський, А. Туровський, Лариса і Олег Хухорови, Д, Куряча, А. Сербінов, І. Утікеєва, К. Кизим, С. Ревчук, Раїса та Сергій Ульяновські, О. Базак та інші. Нехай вибачають ті, кого не назвав. Просто я ще вірю, що Народний театр у Коростені відродиться, як Фенікс з попелу, і дехто з них ще вийде на підмостки. Насамкінець скажу словами Конфуція: «Єдина справжня помилка — не виправляти своїх минулих помилок». Хочеться, щоб це усвідомили насамперед люди від влади.
Віктор ВАСИЛЬЧУК. Фото з архіву.

Коментоване Популярне

Приєднуйтесь!