12 листопада народився Микола Сингаївський: «В поезії – моя душевна громадянська сповідь»

Версія для друку
121118

За роки творчої діяльності з-під пера нашого славного земляка,
поета, прозаїка, перекладача, журналіста, публіциста та літературознавця Миколи Сингаївського у різних жанрах побачило світ майже 80 книжок. А ще у творчому доробку налічується понад п'ятсот пісень, написаних у співавторстві з багатьма відомими українськими композиторами: Климентієм Домінчиним, Ігорем Шамо, Віталієм та Аркадієм Філіпенками, Василем Волощуком, Олександром Зуєвим, Леонідом Попернацьким. СИНГАЇВСЬКИЙ – пісняр від народження. З дитинства був зворушено закоханий в українську пісню. Ця любов і привела Миколу Федоровича в літературу. Народна пісня для митця була неповторним скарбом української душі, пам'яттю серця. «Живуча пам'ять, – з нею ми живі», – казав поет. Але з усього, що довелося пережити письменникові, він виніс те сокровенне, що особливо притаманне українцям, пам'ять душі, яка лікує рани та людські болі добротою щирих сердець, любов до рідного краю, до пісні, до праці на рідній
землі.
Недарма ж, розповідаючи про своє дитинство, він трепетно згадував: «Пам'ятаю, що все життя я десь працював. У дитинстві ми були найумілішими пастушками, нам першим відкривалися весни, джерела і простір. Хто не купався в лугових росяних травах, не ходив за плугом, не обкопував дерева, не обсипав картоплі, не прополював грядки, не смакував першим хрумким огірком з грядки, той, здається, достовірно не знає, як пахне земля». Спочатку хлопець працював у колгоспі, а згодом на будовах Кривого Рогу. З отих першокроків до борозни і плуга починалась у Миколи дорога до незвіданого, багатогранного та тривожного життя. Від отчої землі
сільський хлопець набирався сил та духовної наснаги. А першим
духовним причастям, тією стихією, що вирувала в його душі, стала
українська пісня, що має свій генетичний код. Це той жанр мистецтва, до якого особливо небайдужа душа поета.
Упродовж усієї творчої діяльності поет мріяв і прагнув сам створювати пісні. Вся його поетична праця стала взірцем пісенно-поетичної діалектики. «Душа – як вічна українська пісня, з усіх країв додому нас вела...», – наголошував поет.
Однією з найпомітніших пісень тих часів була і пісня «Чорнобривців насіяла мати...», створена поетом у співпраці з композитором Володимиром Верменичем. Вона стала піснею-реквіємом не тільки його матері Уляні, а й усім нашим працьовитим матерям, вічноюзорею, «зорею благовісною, маминою піснею». Перероблена багатьма ремейкерами на сучасний лад, по-сучасному оброблена на естраді, не втратила актуальності й досьогодні. Згодом ще кілька пісень на вірші Миколи Сингаївського набули популярності в народі, стали «співучими»: «Розляглося наше поле», «Безсмертник», «Полісяночка», «Від серця до серця», «В краю дитинства», «Сонце в долонях», «Рушники», «Пролітали гуси», «Зорепад», «Україно, зоре моя», «У вікна дивляться Карпати», «Джерело» та інші.
Воістину пісні Миколи Сингаївського з любов'ю співає народ, іноді
навіть не знаючи імені поета. Пісні стають народними, а це чи не
найвище визнання для кожного митця. Недарма ж одна з численних його поетичних збірок так і називається «Я родом із пісні». Отож дуже боляче було усвідомлювати відомому поетові-пісняру, що з деградацією українського села почала зникати з ужитку й українська народна пісня. Голосистий, пісенний український народ перестає співати. Мабуть, не від доброго життя. В обезлюднених селах, що залишаються тільки на карті України, пісні нема кому співати. Та все одно Україна не може навіть у такий час жити без пісні. Відчуваючи інтуїтивно несприятливу ситуацію у пісенному мистецтві часів незалежної України, М. Сингаївський не полишав
творчих надій, дарував багатьом сучасним композиторам свої вірші для створення нових пісень. Цікавою стала співдружність поета з відомим українським композитором і співаком з Бердичева, колишнім солістом білоруського ансамблю «Сябри» Олесем Колядою (автор музики до гімну Коростеня). Обидва земляки у творчій гармонії створили низку цікавих пісень, що стали новим поштовхом у пісенному мистецтві Житомирщини, популяризації пісень цього краю, з інтонаціями, діалектами та мелодикою, притаманною традиціям пісенного Полісся.
Не тільки в поетичному слові, а саме у різнобарв'ї жанрів визрів
багатогранний талант Миколи Федоровича. Адже він не лише знаний поет, а й відомий публіцист, прозаїк, плідно працюва у галузі художнього перекладу. Літературний батько Сингаївського Михайло Стельмах не помилився у своєму передбаченні майбутніх творчих успіхів проета. За твори для дітей та юнацтва в галузі дитячої літератури Микола Федорович удостоєний премії імені Лесі Українки та премії імені Миколи Трублаїні, а його поезії увійшли до читанок, шкільних підручників, хрестоматій.
Про себе і свою творчість письменник висловлювався так: «Вся моя біографія – у книгах. І не лише дата народження, школярство, робота. В поезії – моя душевна, громадянська сповідь. лярство, робота. В поезії – моя душевна, громадянська сповідь. Почуття людської гідності, краси і справедливості – то первопочатки літератури і поезії зокрема. Поезія завжди поклик. Боротьба добра і зла. І пронизана вона єдиною вірою в те, що добро переможе і життя стане кращим. Саме ця віра наснажує поета і його слово».

Коментоване Популярне

Приєднуйтесь!