130 років від дня народження Нестора Махна

Версія для друку
3010181

Нестор Махно - визнаний у світі ідеолог анархізму. Він створив 80-тисячну армію, пройшов 200 боїв, 12 разів був поранений. Хворів на туберкульоз, жив з однією легенею і не раз зазирав у вічі смерті.
Як відомо, військо Махна воювало на півдні України у 1917 - 1921 роках з усіма: загонами Директорії, денікінцями, врангелівцями, німецько-австрійськими військами, Червоною армією. Під орудою Батька були представники багатьох національностей - об'єднувала їх лише любов до рідної землі.
У 1918 році один із загонів видав листівку: «Повстань, український народе, ставай на захист вільної України... інакше не почуєш ти солов'їної пісні над своєю хатою...»
«Махно першим додумався використати у бою тачанки, - каже наукова співробітниця Гуляйпільського краєзнавчого музею Світлана Мірзоєва. - Їх для сільськогосподарських робіт винайшли німці-меноніти, що жили на Запоріжжі. У війську Махна було 2 тисячі тачанок, на які поставили кулемети». Нині тачанка - експонат музею.
Розглядаю архівні фото. Махно був невисокий на зріст - приблизно 162 - 164 см, худорлявий, русявий. Очевидці розповідали, що мав непересічну харизму, а ще важкий, пронизливий, магнетичний погляд.
«Першою дружиною Нестора була Анастасія Васецька, - розповідає Неля Горбунова, наукова співробітниця Запорізького краєзнавчого музею. - У церкві не вінчалися, адже були атеїстами. Настя народила хлопчика, але він прожив лише тиждень, Махно навіть не встиг його побачити.
Другою дружиною була Галина (Агафія) Кузьменко, яка працювала вчителькою української мови в жіночій гімназії у Гуляйполі і стала у Нестора писарем. Ця жінка мала твердий характер, очолювала каральні експедиції, власноруч розстрілювала...»
Мрії Махна про Гуляйпільську республіку у складі України не справдилися. 28 серпня 1921 року із дружиною та 72 побратимами він рушив на захід. Анархісти допомогли йому перейти румунський кордон. Опісля махновці переїхали до Польщі. У Варшаві їх заарештували, але суд виправдав. Тут у 1922 році народилася донька отамана - Олена. А згодом анархісти допомогли сім'ї перебратися у передмістя Парижа.
Жила родина Махна скромно. Нестор був робітником сцени паризької Гранд-опери та кіностудії Пате, писав статті та книжки.
Коли доньці сповнилося п'ять років, Галина віддала її у пансіон, а сама пішла від Нестора. Адже кульгавий чоловік зі шрамом через цілу щоку, знесилений ранами і хворобами, анітрохи не був схожий на того батька степів, що підкорив її серце.
Махно помер 6 липня 1934 року. Урну з його прахом замуровано у Стіні комунарів під номером 6686 у 87-му відділі цвинтаря Пер-Лашез.
Після окупації Франції нацисти вивезли Галину та її доньку Олену на роботу до Німеччини. «А коли радянські війська захопили Берлін, вона не витримала - пішла і заявила, що є дружиною Махна, - розповідає Неля Горбунова. - Дуже хотіла повернутися на батьківщину, у Гуляйполе. Але обох родичок отамана заочно судили як ворогів народу. Галину відправили у Мордовію в Дубровлаг, а Олену - в інтернат у Казахстані».
Галина після звільнення приїхала у Гуляйполе. Родичі боялися з нею спілкуватися, тож перебралася до доньки у Джамбул. Працювала на бавовняному комбінаті, померла на 81-му році життя.
Олена змінила прізвище на Міхненко, казала всім, що її батько був... учителем. А дітей не захотіла народжувати - аби не повторили її важкої долі. Донька Махна ніколи не була в Україні. Реабілітували її і маму аж у 1989 році. Через два роки Олена померла. І на ній закінчився рід отамана, який залишив нам гасло: «Жити і вільно померти у бою».
Надія ФЕДЕЧКО, Запоріжжя ("Експрес").

Коментоване Популярне

Приєднуйтесь!