ФРАНЦУЗЬКА ВЕСНА ВІКТОРА ВАСИЛЬЧУКА

Версія для друку
050418

Ім`я члена Національної Спілки письменників України Віктора Васильчука добре відоме не лише в його рідному краю, де невтомний журналіст очолює популярний благодійний тижневик «Вечірній Коростень», але й далеко за межами нашого Полісся. Талановитий прозаїк вже подарував читачам чимало цікавих книжечок про птахів та звірів, де по-батьківському відкриває світ для наших вельми поважних маленьких українців...
Нещодавно Віктор Васильчук виступив у дещо несподіваній ролі – написав у своєму-таки рідному Коростені подорожні нотатки про перебування у Франції. Але тільки через 20 років після перших відвідин цієї дивовижної країни у видавництві «Український пріоритет», що його очолює Володимир Шовкошитний, за сприяння Коростенського міського голови Володимира Москаленка, вийшла книга «Франція: тільки один місяць. Міста і люди». Відтак цьогоріч, наприкінці лютого, автор знову був запрошений до містечка Пуі су Шарльйо, що знаходиться на південному боці Руану – історичної столиці Нормандії. Там і відбулася презентація згаданого видання. Про це я попросила розповісти самого пана Віктора. І ось що він повідав:
– Мені просто пощастило у далекому 1998-році познайомитися з досить цікавою родиною Дешармів, а пізніше вони та Асоціація «Бургундія – Україна» запросили до Франції. Я навіть і не думав про написання книги, але коли у 2008-му побував у Парижі, а в 2010-му – в Альпах, то почав записувати все, що бачив і чув. Натомість таких записів і світлин назбиралося справді на книгу.
– А про що власне вона?
– Головні її герої – звичайні мешканці Пуі су Шарльйо, друзі, знайомі й близькі родини Дешармів, прості фермери, працівники мерії, музеїв. Це розповідь про їх життя, стосунки, почуття, думки і, звісно ж, про Францію. Пощастило поспілкуватись з багатьма французами. Подорожував до Руана, Ліона, Тулона, відвідав легендарні Альпи, знайомився з добрими людьми Середземномор’я. Звісно, не обминув й тамтешню кухню, традиції, звичаї. Менталітет французів, який багато в чому схожий на український, але водночас і такий відмінний... Я побачив, відчув і захотів передати українському читачеві відкритість, доброту, чуйність французьких побратимів. Тож книжка, вважаю, від початку й до останньої сторінки пройнята доброзичливістю, теплом дружби.
– Але ж вона написана українською мовою…
– У французів дуже розвинутий інтерес до України. Розповідаючи про книгу в мерії, під час зустрічі з її очільником месьє Філліпом, я це одразу відчув, бо він дуже багато розпитував про нашу країну, про мій рідний Коростень, і головне – запевнив, що дуже радий зустрічі, бо «український письменник вперше презентує свої книги у їхньому містечку». А під час візитів до героїв книги, бачив, що вони просто не випускали її з рук і приймали, як найкращий дарунок. Ще й просили автограф і навіть трохи перекласти, що там написано. Це залюбки робила моя донька Юлія, яка добро знає французьку мову. У сім`ї Торалів, наприклад, брати Ів та П`єр навіть зголосилися стати спонсорами, щоб книгу переклали на їх мову...
Насамкінець месьє Філліп побажав незгасного творчого натхнення в написанні нових книг, запросив на нові презентації та зголосився приїхати на літературне свято «Просто на Покрову».
– Слухаючи тебе, була переконана, що там медійні технології надзвичайно високі і переважає, мабуть, електронна книга…
– Я б так не сказав. Презентуючи книгу в досить популярній літературній кав`ярні «le carnet a spirales (спіральний записник)» переконався, що паперова книга – це зовсім не старомодно. Відвідувачі запевняли, що тільки вона може передати всю глибину тексту, і до того ж, звичайна книга зовсім не підвладна вірусам та енергетичним кризам. Як мені повідав директор Жан Батіст, до його маленької літкав`ярні їдуть за новинками майже з усієї Франції (!). Його дружина Крістель люб’язно попросила мій автограф. Таким чином українська книга теж стала ексклюзивом.
Французи дуже багато читають. Тож і видавнича справа надто прибуткова. Там видають завжди ексклюзив, тільки цікаве, ретельно вивчають читацький попит, досліджують маркетинг, і зовсім не тиснуть податками. Виготовляє книгу видавець і платить фіксований гонорар, а потім – і комісійні від продажів. Особливу увагу держава приділяє дитячій літературі. На відміну від нас, там досить активно налагоджено розповсюдження книг. Скажімо, в моєму місті й досі, на жаль, немає жодної книгарні…
– Це такі… так би мовити, робочі моменти, а які враження в цілому від поїздки?
– Насамперед мене вразили дружність, приязність і… французька весна. Вона буяла на повну потужність. Скрізь уже було все зелене, розквітали щодня нові квіти, пригрівало сонечко, сяяли усмішки на обличчях у перехожих… Припав до душі надзвичайно чуйний подарунок на мій день народження у вигляді відвідин Кабаре мюзік-хол «Eleganc», де я познайомився з танцівниками з Дніпропетровщини – Дімою, Елею, Яною та Антоном, які вже працюють там чотири роки. Скажу чесно: вражень зібралося ще на одну книгу. І насамкінець хочу відзначити безкорисливість французьких друзів, які оплатили переліт туди й назад, перебування в країні, забезпечили переїзди містами, тощо.
А я хочу завершити свою бесіду з Віктором Васильчуком словами Олексія Усачова, який сказав про цю книгу, що вона не схожа на рекламу: «Кому прийшла ідея «творчого звіту» про перебування у Франції, не знаю, але спроба виявилась вдалою. Людям, що готуються відвідати інші країни, варто знайомитись не тільки з рекламними проспектами та туристичними маршрутами, слухаючи про кількість зірок у готелях та ціни на вина чи прокат автомобілів. Зовсім ні. Інформація про людей, серед яких буде проходити відпочинок, є набагато ціннішою.
Думаю, що у майбутньому ми будем мати можливість читати творчі звіти Віктора Васильчука про пригоди і в інших країнах Європи та світу».
Світлана ЮЛІНА. Фото Юлії Васильчук.

Коментоване Популярне

Приєднуйтесь!