ДОТОРКАЮЧИСЬ СЛОВОМ ДО СТРУН

Версія для друку
180218

Земля коростенська багата талантами. Яскраво, незабутньо увійшов у літературу, зокрема, український ром, поет, перекладач, наш земляк Міха Козимиренко. Шостого лютого виповнилося б 80 років цій талановитій людині. Щоб віддати данину пам'яті нашому земляку зібрались в читальній залі міської бібліотеки представники інтелігенції, молодь, читачі бібліотеки на літературно-музичний вечір «Страждання душі виливаю у звуки, в них радість і смуток, любов і розлуки». Ведучі заходу Алла Сергієнко та Галина Храпійчук наголосили, що Козимиренко - один із небагатьох представників творчої циганської інтелігенції, талант якого досить благодатно зріс на щедрій поліській землі, яка більше як 500 років тому дала прихисток циганам. Справжній український і ромський поет, член Національної спілки письменників України, музикант, викладач. Людина цікавої і трагічної долі, глибоко самобутня постать.

Народився він четвертою дитиною у сім'ї цигана-ліверанта в Чернігові 1938 року. Та у ньому текла не тільки циганська кров, мати Міхи - з роду українських селян. Мама-українка наділила його любов'ю до української мови, до традицій козацького роду. Батько-ром вселив дух волі, циганський темперамент, прагнення свободи, навчив не гнутися перед труднощами.
Близько 40 кровних родичів (в тому числі і брати з сестрами) Міхи Козимиренка під час трагедії в Чернігові - розстрілу населення ромської національності, котрий тривав три дні у серпні 1942 року - пішли у небуття. А він уцілів у тому пеклі, порятований матір'ю.
Після воєнного лихоліття сім'я Козимиренків переїхала до мальовничого міста Коростеня, рятуючись від спогадів, що мучили їх щодень. Хлопчина пішов до першого класу школи №6. Навчання давалося легко, школу закінчив успішно. Він - син рома, тому не уявляв свого життя без музики. Часто вечорами веселив дівчат піснями під гітару.
Любов до музики визначила подальший шлях Михайла Козимиренка. Після служби в армії юнак прийшов працювати в колектив Коростенської музичної школи, стояв біля витоків художньої самодіяльності і майже 40 років віддав справі навчання дітей музики, після успішного закінчення Ніжинського педінституту, підготувавши цілу плеяду учнів, котрі працюють на освітянській ниві, в закладах культури.
Знаний і шанований був Міха Козимиренко відомими композиторами, музикантами. Як творець музики - він був членом Спілки самодіяльних композиторів Житомирщини. Його пісні друкувалися в обласних газетах, звучали на радіо, в телепередачах. Співпрацював музикант з місцевими авторами Володимиром Пригорницьким, Михайлом Туровцем, Світланою Кагановою та відомим поетом-земляком Миколою Сингаївським.
З 1993 року Міха Козимиренко сповна віддається поезії. Його вірші - справжнє ліричне відкриття, сповнене любові до ромів, тривога за їх долю, ніжність до матері і коханої, любові до України, яка стала рідною для поета.
Міху Козимиренка прозвали «ромським кобзарем» за симпатію до творчості Тараса Шевченка. Саме завдяки йому в українську Шевченкіану увійшла така географічна назва, як Коростень. 1996 рік став знаменним у житті М. Козимиренка: на світ з'явилася перша збірка перекладів ромською мовою Тараса Шевченка «Думи мої».
Перші свої кроки він спрямував на створення ромської абетки, яка з'явилася в 1996 році, а в 1998 році - в співавторстві з Іллє Мазоре був підготовлений ще й ромський «Буквар».Також було відкрито декілька недільних шкіл для дітей циган. Згодом розпочалася тісна співпраця з єдиною в Україні ромською газетою «Романі Яг» («Циганська ватра»). Асоціація ромів України, членом правління якої був й Міха Козимиренко, в 1997 році обрала його заступником редактора ромської газети.
В 2001 році відбувся творчий вечір М. Козимиренка, єдиного на той час в Україні, ромського професійного поета - в рамках ІІ Міжнародного ромського фестивалю «Алама - 2001». Як раз тоді наш земляк став кавалером Почесного ордену «Алама» («Дружба»).
Міха Козимиренко був одним із ініціаторів встановлення загиблим ромам у роки Другої світової війни монументів, зокрема в Бабиному Яру (м. Київ) та в Подусівському лісі (м.Чернігів). Він на власному досвіді відчув увесь трагізм циганської долі: пройшов крізь невизнання, арешт, численні хвороби, операції. Переймався долею свого народу і намагався усіма можливими способами її полегшити. Але часу, відміряного Всевишнім, залишалося все менше і менше. Його мучила страшна невиліковна хвороба, і саме тому він кожного ранку неймовірними зусиллями волі примушував себе вставати і жити. 19 липня 2005 року після тривалої важкої хвороби перестало битися серце Міхи Козимиренка.
…Зі словами вдячності М. Козимиренку виступили його друзі, ті хто мав нагоду жити і спілкуватися з цією талановитою людиною: письменник Віктор Васильчук, журналіст Петро Кирилюк, працівниця краєзнавчого музею Галина Білоусова.
Яскравим супроводом до заходу була слайд презентація «Душа належить людям і епохам», підготовлена працівниками читальної зали, а перегляд літератури «Прилинь до мене, моя музо», ознайомив користувачів з книгами М. Козимиренка, а також зібраними матеріалами про нього. Яскравою родзинкою вечора був виступ викладача міської школи мистецтв імені А. Білошицького Олександра Вербило. Особливо вразила пісня «Моя доля» на слова М. Козимиренка, музику до якої написав наш земляк В. Павленко.
«Треба жити так, щоб після себе залишити друзів, вдячних учнів… І не судіть, тож не судимі будете», - говорив Міха Козимиренко. Якщо ці слова вважати за життєве кредо, то чи може бути щось краще і благородніше, ніж звіряти свої вчинки за таким правилом.

Коментоване Популярне

Приєднуйтесь!