А ПАРК МАЙЖЕ ПОКИНУТИЙ…

Версія для друку
0203172

КОРОСТЕНЬ - місто із давньою історією. Саме цим, окрім знаменитого фестивалю Дерунів, місто й зазиває до себе відвідувачів. Не дивлячись на свій невеликий розмір, центр Коростеня можна розглядати декілька днів. Прекрасний парк Древлянський, музейний комплекс «Скеля», Краєзнавчий музей, палац культури імені Тараса Шевченка, площа Комсомолу, навіть невеликий світловий фонтан у самому серці. Але що за межами центру? На жаль, чим далі від головних вулиць, тим більше місто нагадує пострадянську пустку, де немає нічого. Околиці міста абсолютно пусті. Іноді ще можна зустріти іржаві радянські гасла на кшталт «Мир! Труд! Май!», чи п'єдестал під танк часів Другої світової війни. Танк перенесли до парку, а п'єдестал залишився розсипатись під натиском часу. Саме така доля, скоріш за все, спіткає ще одну пам'ятку міста, яку туристи і відвідувачі Коростеня, чи не бачили, чи взагалі навіть ніколи про неї не чули.
Біля залізничного вокзалу, в напрямку мікрорайону Ковельський, можна наткнутись на парк культури і відпочинку залізничників, який бере свій початок з 1920-х років. Парк було створено із залізничного скверу 7 червня 1953 року. На облаштування було витрачено 10000 рублів. В 1961 році зведено пам'ятник великому українському кобзарю Тарасу Шевченку. Автором скульптури є В. Поліщук. Саме з цього моменту парк став офіційно носити ім'я геніального поета.
Протягом багатьох років покоління працівників залізниці відпочивали в цьому прекрасному місці. Парк був облаштований квітниками, клумбами, в центрі знаходився фонтан, а недалеко від нього - сцена у формі кола. Поряд відпочиваючі грали у футбол, баскетбол і волейбол. З останнього там не раз проводилися змагання. Під усе це побудували спеціальні майданчики. Найбільший пік популярності парк набував під час святкування Дня залізничників. Співи, прикраси, різні кольори і багато-багато відвідувачів. Чимало жителів Коростеню й досі пам'ятають ці чудові святкування.
Але це все в минулому. Наразі парк майже покинутий. Слугує тільки коротким шляхом для жителів, котрі крокують до залізничного вокзалу, на роботу та дітям, які прямують через нього до школи. Найбільш сумно Кобзарю проводжати поглядом відвідувачів, які йдуть «в гості» лише випити чарку й залишити сміття в траві, біля дерев, а то й усюди. Спортивні майданчики розбиті. Лавки гниють, а урни, або перекинуті, або й зовсім поламані. Фонтан у серці засипали землею і перетворили у такий собі квітник. Єдине чим парк може зацікавити відвідувачів - це ностальгією. Наразі там немає абсолютно нічого, що зацікавило б туристів.
В 2013 році міська влада, готуючись до 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка, вирішила перенести скульптуру Кобзаря до центру міста, ближче до реконструйованого палацу культури. Рішення було не однозначне. Чимало людей не погодились із переносом, тому пізніше біля палацу культури звели іншу скульптуру, а бронзового Тараса залишили на своєму місці.
В січні 2016 року парк, засипаний пилом часу, наповнився новими кольорами. Художник Сергій Коржук розмалював стіни, при вході до парку, в українському стилі. Тепер відвідувачів зустрічають, окрім Кобзаря, пишні українські хатини і озеро, в якому шаленіють небеса. На синьому фоні майоріють слова поета: «Не вмирає душа наша. Не вмирає воля».
Офіційно парк належить залізничникам. Ходили чутки, що його хочуть передати місцевій владі. Можливо у планах чиновників є місце реконструкції цього прекрасного в минулому парку. От тільки схожа ситуація була і з будівлею старого басейну. Залізниця мала намір віддати її міській владі, але це питання і досі лише висить у повітрі.
Володимир ШТЕРН.

Коментоване Популярне

Приєднуйтесь!