«ЗАЯВИ ПОРОШЕНКА ЗДЕБІЛЬШОГО ХОРОШІ, АЛЕ…»

Версія для друку
190616

Герой України Юрій Мушкетик-- про "чистку" в Міноборони, новий закон про ТБ і красиві заяви Порошенка

«Сьогодні Росія перечікує та перегруповується. Та вона не зупиниться! Це країна агресії й більшовизму... Російський народ за своє життя не наївся хліба, але це йому другорядне. Головне — когось завойовувати, когось пригнічувати, когось «визволяти», — каже 87- літній Герой України, лауреат Шевченківської премії, «Золотий письменник».

— Юрію Михайловичу, Верховна Рада нарешті при¬йняла закон, який повинен змінити ситуацію на телеба¬ченні й радіо. Тепер 70 від¬сотків ефіру має складати європейська продукція, при¬чому 50% із них — українсь¬ка. Як ви оцінюєте такі но¬вації?
— Звичайно, це позитив. Якщо вдасться реально втілити той закон у життя, це буде дуже добре. У нашо¬му ефірі мають звучати на¬самперед українські пісні, і демонструватися україн¬ські фільми, пропагуватися українські звичаї, і взагалі — домінувати українське бачення світу. Нині ж усе навпаки!
Взяти хоча б ТБ, де досі крутять в основному ро¬сійські фільми та серіали. Оце дивився недавно стріч¬ку про Другу світову війну. Сюжет такий: у тил до нім¬ців закидають радянську диверсійну групу. Раптом надходить інформація, що з 10 чоловік хтось один — зрадник. Командир береть¬ся за його пошуки. По черзі підозра падає то на одного, то на іншого, довкола чого й розгортається фільм. А я сиджу й сміюся, бо з пер¬ших кадрів здогадався, кого сценаристи зроблять зрад¬ником, адже в одного з сол¬датів прізвище Петренко. Так, власне, і вийшло! З українців у російських філь-мах часто роблять або зрад¬ників, або боягузів. Потім же люди дивляться ті бай¬ки, і це не може на них не впливати...
Тож наше телебачення та радіо треба нещадно чи¬стити! Чистити й робити їх українськими. Питомо ук¬раїнськими. Сподіваюсь, у цьому допоможе новий за¬кон.
— Наразі ж завершилась «чистка», точніше — пере¬атестація, вищих чинів Мін¬оборони — від полковників до генералів. Внаслідок чого їхні лави суттєво прорідили. Вас тішить, що нарешті руки в керівництва дійшли до такої важливої справи?
— Безумовно, це теж по¬зитив. Будемо сподіватися, що то не разова акція, і на¬далі такі речі лише набира¬тимуть обертів та розвива¬тимуться... Моя ж найбіль¬ша надія — на молодь, яка прийшла сьогодні в армію. Вони вже перейняті україн¬ською ідеєю, українськими настроями, і це слід тільки вітати. Попри те, що Зброй¬ні сили й далі втрачають бійців (такі повідомлення кожного разу лягають на серце важким тягарем), наші хлопці бадьоро заяв¬ляють, що будуть стояти до кінця та захищатимуть Ук¬раїну. І це не може не ті¬шити.
Натомість прикро, що кінця тому протистоянню не видно. Судячи з усього, те вогнище на Донбасі й надалі час від часу спалаху¬ватиме. Сьогодні Росія пе¬речікує та перегруповуєть¬ся. Та вона не зупиниться! Це країна агресії, це краї¬на більшовизму... Російсь¬кий народ за своє життя не наївся хліба, але це йому другорядне. Головне — ко¬гось завойовувати, когось пригнічувати, когось «виз¬воляти». У них та політика вже в крові. Тому чи варто дивуватись, що вони так підтримують сьогодні Путіна.
— Тим часом Генсек НАТО пообіцяв Україні не тільки політичну, але й «практичну підтримку». Ви вірите в те, що справа нарешті піде далі гучних слів та обіцянок?
— Хотілось би вірити. Та наразі це все — тільки на словах. На превеликий жаль, НАТО досить ослабло сьо¬годні й уже не має тої сили, що колись. Тому з такою осторогою й обережністю заперечує ту агресію.... Як і загалом Європа. Що Фран¬ція, шо Німеччина — це ганчірки, так, російські ганчірки! Вони не мають сили дати серйозну, різку відповідь Росії й хочуть за¬ховатися за чужими спина¬ми... Тому треба сподіватися на свої сили. Тільки! Моск¬ву не зупиниш ніякими «дипломатіями». Лише дав¬ши їй добру відсіч.
— Невже цього (і не тіль¬ки) не розуміє Президент, як ви думаєте?
— Ми часто чуємо його заяви — здебільшого хо¬роші та красиві, але... Бач¬те, приходять наші прези¬денти, ми спочатку віримо їм, а потім усе більше й більше розчаровуємося... От він так і не позбувся сво¬го багатства. До слова, я вже не раз говорив, що тре¬ба запровадити податок на багатство! У країнах Євро¬пи його давно запровадили - в середньому це 75%, а то й більше. У нас же чо¬ловік, який своїми руками робить якісь там двері чи вікна, платить чи не більші податки, ніж Ахметов! То звідки у скарбниці візь¬муться гроші на пенсії, дороги та все інше. Проте на¬ряд чи такий закон Вер¬ховна Рада прийме, адже там сидить більше полови¬ни, власне, тих багатих, вони ж на себе податок не хочуть накладати... Тим ча-сом у селі не кожна жінка сьогодні може взяти білого хліба, того ж батона, який у золотому варіанті лежав у Януковича на столі. (Зіт¬хає).
— Попри все, є речі, які вселяють вам оптимізм у нинішній песимістичний час, Юрію Михайловичу?
— Добре, що наш народ прокинувся! Ця війна з Росією відкрила людям очі на багато речей. Напри¬клад, скільки нам втовкма¬чували, що ми — менший брат, а росіяни — старший. Мовляв, вони принесли нам усе найкраще і т. д. Сьогодні ж у нас, мабуть, уже немає українця, який би вірив у той міф. Він роз¬летівся на друзки. І це ве¬ликий позитив... Як і те, що в країні з'явилися люди (й серед політиків також), котрі справді прагнуть змі¬нити щось на краще. І це вселяє великий оптимізм!
Богдан БОНДАРЕНКО (газета «Експрес»).

Коментоване Популярне

Приєднуйтесь!