Про французів, ромашки та меценатів, або Наближення до Європи

Версія для друку
0505162

Напередодні великого конфесійного свята Христового Воскресіння, в дошкільний навчальний заклад №22 м. Коростеня завітала невеличка делегація: родина Васильчуків у повному складі, а також їхні давні друзі з Франції: Елен і Франсуа Дешарми,Оділь, сестра Франсуа і її чоловік Роне.
– Бонжур. Бонжур! – носилося дитячим садком. Сяяли щирі посмішки, були теплі обійми і працівники закладу особисто, у звичному буденному просторі, знайомилися з пресловутою європейською відкритістю та доброзичливим ставленням Людини до Людини.
Гості не без подиву оглядали приміщення дитсадка, заглядали до спаленьок, де коростенська малеча переглядала солодкі сни, зупинялися біля дитячих робіт: пластилінових ластівок, «шедевральних» зразків писанок, у яких відображався всенький дитячий світ і кольором, і сюжетом, і вправністю. Спалахи фотоапаратів не стихали: все було цікавим французьким візитерам – оформлення території, групових кімнат, персонал закладу, звичайні кульбаби у зелені весняної трави.
– Скажіть, будь ласка, ваш садочок відвідують діти усіх батьків? Яким чином відбувається плата за утримання дошкільнят? А хто проводить такий славний і якісний ремонт? – вправно перекладала Юлія Васильчук питання пані Елен.
Виявляється, у Франції дитсадки відвідують діти виключно працюючих батьків, і плата за їхнє перебування далеко не така символічна, як у нас. А щодо благодійності від ТДВ «Коростенський щебзавод», яка стала для дитячого закладу №22 звичною, то у Європі було б це абсолютною нормою.
«Норма…» - подумалося мені. Загордилася по-справжньому, так, ніби це я сама щось роблю за європейськими стандартами; ніби ось цей маленький дитсадок у Коростені, близько десятка працівників «Коростенського щебзаводу», що невтомно другий рік поспіль працюють більше у садку, ніж за основним місцем роботи; і керівник підприємства Савінський Павло Зінаїдович, який переконливо гадає, що найважливіша інвестиція у майже 2 мільйони (!!!)гривень,авансована у ДНЗ №22, це – вкладення у людське розуміння добра задля майбутніх поколінь, – насправді гуртом уособлюють шлях України до Європи.
Зізнаюся – хвилювалася, дуже хвилювалася, аби справити позитивне враження на закордонних гостей, аби вони побачили через двадцять другий коростенський дитсадок, що ми – як і вони – відкриті, готові до прогресу, креативні і достоту обізнані у прагненні змінювати світ на краще, що й ми маємо європейські цінності, де людина, особливо маленька людина – ПОНАД УСЕ! Добре, що поряд були давні друзі Васильчуки – підтримали, сформували атмосферу невимушеності, налагодили спілкування і, як і завше, надарували дітворіказок.Було воістину дружнє порозуміння без мовного бар’єру, умовностей етикету, чи ще якихось вигаданих кимось протокольних вимог.
Сподобалося не лише відкрите ставлення французів, але і їхнє бажання бути причетними до створення чогось. Будь-чого, але створення, зараз і тут, аби лишиться словом-згадкою у діалозі про державну політику права на освіту дитини, про уподобання кольорової гами для ігрової кімнати, або, як у нас, в садку – відбутися штрихом у майбутньому малюнку на стіні спальні старшої групи. Маленьким шматочком стебла ромашки, але бути, нехай не довго: рік, чи два, допоки дитяче – «Хочемо космічну спальню», не перетворить ромашки на літаючі тарілки, а їхні стебла на хвости комет. Але і там вони, звичайні французькі громадяни, залишаться новою барвою, бо ж обіцяли повернутися. І повернуться, я знаю, з подарунками, з дзвінким і грайливим «Бонжур!». Ми зустрінемо їх оновленим садком після капітального ремонту, разом з меценатом – рідним «Щебзаводом», який наблизив нас до стереотипів Європи, разом з «дядею Вітею» - Віктором Васильчуком, який неодмінно привезе нову казку про чотирьох французьких бджілок, які подолали довгий шлях до українського «Соняшника» за нектаром дитячого дива.
Оксана ГЕРАЩЕНКО, керівник ДНЗ №22 «Соняшник»).

Коментоване Популярне

Приєднуйтесь!