День незалежності: спроба осягнення

Версія для друку
180815

24 серпня… Двадцять чотири роки… І нашій державі, і нашій газеті, котра протягом цього часу щотижня відчувала теж саме, що й уся країна. Прагнула донести читачеві найправдивіше, найчесніше. Скільки днів спливло… І добрих, і не зовсім. Час, як відомо, невблаганний, на зміну минулій, жахливій за своєю суттю, добі приходить нова, ще більш жахливіша. Відтак ми змушені пірнати у вир надзвичайно складних проблем. Одна з них – війна на сході, котра жахливим смогом зависає над нами, але кличе до розуму, розсудливості і душевної рівноваги – боротьби за незалежну і суверенну Україну. Бо те, що було нам подаровано відомою трійцею у 1991 році, внаслідок «мирного» роз-валу СРСР у світлі світової історії, на жаль, аж ніяк не назвеш незалежністю. Адже, як відомо, справжня незалежність будь-якої держави здобувається її народом у важкій боротьбі. Саме тоді ця незалежність цінується.
Але виразник ленінських ідей однієї «братніх республік» Радянського Союзу Л. Кравчук, нашвидкуруч про¬йшовши трансформацію з комуністичного ідео-лога в патріота, очоливши суверенну державу, так і не зміг цього відчути і вивести її з-під геополітичного впливу Російської Федерації. Не вдалося зробити цього за два терміни президентства й лідеру, з кагорти так званих «червоних директорів», Л. Кучмі, який ще й заплямував свою репутацію «касетним скандалом», що відтінювала вбивством журналіста Г. Гонгадзе.
А неоднозначна і м'яка правоцентристська і подекуди інтриганська політика іншого президента В. Ющенка не тільки призвела до краху національне згур-тування і відродження, але й привела на «престол» колишнього зека і циніка з Єнакієва В. Януковича, який готовий був знищувати націю за нібито пося-гання на його межигірські та інші «набутки».
І разом з цим, так чи інакше в правлячих колах була присутня компартія... Коли вже там, у Європі, відбувалися справжні зміни і вона категорично звільнялася від її пут, у нас ще деінде майорів обридлий всім прапор крові. Навіть коли злочинна партія спробувала спровокувати «союзний хаос» у виг-ляді «іграшкового» перевороту, наші перелицьовані комчинуші, керуючись інструкціями «старшого брата», поспішили підтримати «ве¬лику справу». Та й сьогодні вони, засмоктані в корупційне болото, ще прагнуть відволікти людей «червонопрапорними акціями». Продовжують, ховаючись за псевдо реформи, ще більш активно розкрадати державу, заховавши свою совість в найпотаємніший куток душі. Про яку ж демократію і суверенність можна тут говорити…
Отож і виникає справедливе запитання: чи можна взагалі вважати всі минулі 23 роки незалежними?.. Проте, на мою думку, не варто одразу хапатися за голову. Слід просто глибше осягнути минулорічний Майдан, самовідданість Небесної сотні, подвиг українських добровольців, воїнів і волонтерів, які нині щодня борються за Незалежність України, її Європейську спрямованість, про-цвітання. Тобто, ми почали новий відлік у розбудові справді незалежної і суве-ренної України.
Найдоречніше тут згадати, скажімо, публіциста, дисидента В`ячеслава Чорно-вола, який свого часу всіляко намагався створити умови для самостверджен-ня, самореалізації національного організму, набуття економічної могутності, культурного розвою, втілення в життя соборницької ідеї, надання Україні су-б'єкта міжнародного товариства. Тож і нам, осягнувши його досвід, треба, засукавши рукава, взятися за справу і зробити все, щоб не було соромно пе-ред майбутніми поколіннями. При цьому варто озброїтися думкою того ж Чорновола, який ще в 1972 році казав, що слід «нічого не брати на віру, до всього доходити своїм розумом, бути громадянином, а не обивателем, відчу-вати власну відповідальність за загальні справи».
І насамкінець, наведу слова класика української сучасної літератури Ліни Костенко: «...Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те».
Але… попри все, Україні бути! Слава Україні!
Віктор ВАСИЛЬЧУК, письменник, журналіст.

Коментоване Популярне

Приєднуйтесь!