Майбутнє Європи народжується сьогодні в Україні

Версія для друку
1021502

Відлуння тижня (05.01 – 12.01)
Вже перші дні нового 2015-го переконливо засвідчили, що вкрай помилково сподіватися, наче найсуворіші випробування залишилися позаду. Поза сумнівом, ці виклики можуть виявитися ще суворішими й глобальнішими. Адже, як зауважують аналітики, кремлівський імперський режим не просто почав перекроювати світову політичну карту, анексувавши Крим - частину території України та організувавши пекло на Донбасі. «Собиратель», незважаючи на економічні санкції про РФ, поки що не збирається зупинятися. Радше він, уже завантаживши з 1 січня проект ЄврАзЕС, спробує жертвами ідеології «Русского мира» і «Святой Руси» зробити принаймні інші держави пострадянського простору - навіть три країни Балтії, які перебувають у НАТО, заручниками своїх маніакальних планів. І, схоже, це (в уяві реаніматорів імперії) – лише початок.

Інше питання, що й у цьому ракурсі можна, очевидно, буде пригадати істину: не так сталося, як гадалося. Адже вершитель доль держав і народів – аж ніяк не у Кремлі. Хоча страшні загрози (для України передовсім) – традиційно саме звідси. Якщо вже навіть перший та останній президент СРСР, який схвалив загарбання Росією Криму, висловлює попередження, у що може перерости агресія проти нашої країни, то це вже не просто підтвердження начебто шизоїдних обіцянок Жириновського. «Війна такого роду неминуче призведе до ядерної війни, - наголошує в інтерв’ю німецькому журналу «Der Spiegel» (посилаємося на Укрінформ) Михайло Горбачов. - Ми не переживемо найближчі роки, якщо хтось зірветься в цій «перегрітій» ситуації. Я вкрай стурбований».

Хоча не менш складні виклики очікують нас не тільки від зовнішнього, а й внутрідержавного ворога. З цього приводу провідний експерт політико-правових програм Центру Разумкова Віктор Замятін висловлюється категорично: «В Україні завжди була, є та буде головною загрозою внутрішня загроза». Та чи не найсуттєвіша пов’язана не стільки з п’ятою колоною, апетитами частини тих, хто дорвався до «годівниць», тимчасово отримавши уявний «ключ» до безкарності, до грошових потоків і дерибану. Чи не найістотніший ворог у нас самих, коли стаємо заручниками розчарування, втрата віри, крах сподівань.

Благо, що співвітчизники добре знають, як може владне крісло змінювати навіть, здавалося, найщирішого патріота. Тому й, ставлячи високу шкалу вимог перед чиновництвом, покладаються (абсолютна більшість українців - 72%) все ж не на владців, а передовсім на самих себе. Про це свідчать результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення ZN.UA.

Хоча, безумовно, у період найсуворіших випробувань нам надзвичайно важливо не втратити «чуття єдиної родини». Адже тільки разом, відкинувши психологічний стереотип «моя хата скраю», ми зберігаємо шанс на те, щоб вистояти. Тож, усвідомлюючи цю сутність, спробуймо перегорнути декілька сторінок тижня, що вже став надбанням історії.

«У нас повністю відновлено боєздатність»

Президент України Петро Порошенко, після передачі українським військовикам нової техніки, сказав у селищі міського типу Озерне Житомирської області: «Поки у нас точаться активні бойові дії, у нас повністю відновлено боєздатність частин і підрозділів, оскільки на 5 вересня в нас залишалося 20% техніки від боєкомплекту. Сьогодні є 100%, є чим себе захищати» («Радіо Свобода»). Він наголосив, що в українських військових є наказ відкривати вогонь у відповідь на атаки супротивника. «Тільки зараз у наших військових уже є системи контрбатарейної боротьби, контрмінометної боротьби, снайперські рушниці, вони добре натреновані, й ефективність дій українських військових на порядок вища. Ось так ми використовуємо це (так зване перемир’я)», - наголосив Президент.

«Цю істину доведеться зрозуміти»

На переконання Віталія Портникова, «для Путіна найголовніше зараз - не відступати. Саме так він сприймає рецепт власного політичного виживання. І скільки б Олланд і Меркель не переконували його, що в результаті такого «виживання» хитаються будівлі російської економіки, які впадуть просто на голову кремлівського небожителя, він їм нізащо не повірить. А тому буде намагатися водити за ніс до останнього, намагаючись домогтися скасування санкцій без будь-яких реальних дій з власної сторони» (посилаємось на «Лівий берег»). Тож експерт робить висновок: «Саме тому в Астані - навіть якщо Олланд, Меркель, Порошенко і Путін туди прилетять - нічого не станеться. Це, здається, зрозумів уже і Назарбаєв, теж вирішив, що економічна ситуація в Росії підштовхне Путіна до врегулювання кризи - і який зіткнувся зі стіною неадекватності. І тепер Назарбаєв просто намагається конвертувати свій новий статус посередника і примирителя не стільки для вирішення української ситуації, скільки для попередження казахстанської».

Відповіддю на питання, що може відбутися або не відбутися в Астані, стане, вважає Портников, принцип: «Неможливо врятуватися разом з Путіним, домовившись з ним і розраховуючи на його здоровий глузд. Врятуватися можна, тільки якщо Путіна не буде - а не у випадку якщо він «щось» зрозуміє і змінить політику».

Відтак аналітик наголошує, що «слідом за Назарбаєвим цю істину доведеться зрозуміти і тим західним політикам, хто сподівається на розсудливість російського президента, і тим, хто запевняє, що санкції розраховані зовсім не на крах Російської держави, а на взаєморозуміння з ним. Просто нам усім потрібно перестати брехати самим собі».

«На шляху до повного розриву»

Аналітик Олександр Крамар вважає, що за умови збереження наявних тенденцій у двосторонній торгівлі до початку 2016 року Україна буде готова пережити навіть повномасштабну російську торговельну блокаду. У своїй аналітичній розвідці «На шляху до повного розриву» (див.«Тиждень») він нагадує, що через рік (а точніше - з 1 січня 2016-го) має набрати чинності економічна частина Угоди про асоціацію України з ЄС. Однак, наголошує Олександр Крамар, «досягнутий у вересні в Брюсселі «компроміс» про її відтермінування в обмін на відмову Росії від торговельної війни проти України насправді означає не вирішення проблеми, а лише її відкладення». Адже у Москві підготували урядову постанову про автоматичне введення в дію пакета обмежувальних заходів проти українських товарів відразу після набрання чинності економічною частиною Угоди про асоціацію з ЄС. РФ погрожує впродовж 10 днів від початку імплементації Угоди підняти мита на українське м’ясо, молочну та кондитерську продукцію, фрукти й зернові, а також на пиво, вина, спирт і сигарети. У цьому списку - й легкові автомобілі, автобуси, холодильники, одяг, взуття та сантехніка, вироби з чорних металів, скло, цемент, бетон, пластмаса, мінеральні добрива, пасажирські й вантажні судна, продукція машинобудування, косметика, а також тканини, меблі, спортивне обладнання. Відтак експерт зауважує: «У ЄС відбувається досить динамічний процес ратифікації Угоди про асоціацію членами ЄС. Окрім Європарламенту цю процедуру уже пройшли Угорщина, Словаччина, Чехія, Польща, Болгарія, Румунія, Естонія, Литва, Латвія, Швеція, Данія, Хорватія та Мальта. Якщо раніше завершення ратифікації всіма членами ЄС прогнозувалося до 2016-го чи навіть 2017-го, то тепер прогнози оптимістичніші: середина чи в крайньому разі кінець 2015 року. Тож далі відтерміновувати набрання чинності її економічною частиною було б дивно». Він також спростовує стереотип, що Росія чи Митний союз - найбільший ринок збуту для українських підприємств. «За останні три роки залежність України від російського ринку збуту різко зменшилася. Урізноманітнилася товарна структура вітчизняного експорту, розширився збут на нових ринках у країнах Азії та Африки, збільшився експорт на європейський ринок після запровадження ЄС односторонніх преференцій для українських постачальників», - пояснює Крамар. За його даними, впродовж серпня - вересня 2014 року частка РФ у загальному вивозі товарів з України впала до 16,9%, а разом із сателітами, які з 1 січня 2015-го стали учасниками Євразійського економічного союзу (Казахстан, Білорусь та Вірменія), – до 23%. Далі тенденція збереглася: у жовтні – до 15,7% та 21,7%, у листопаді – відповідно до 14,7% та 19,8%. Експерт наголошує, що «сьогодні для України пріоритетними є зовсім інші напрямки збуту товарів. Так, за 11 місяців поточного року найбільшу їх частку було реалізовано на ринках держав Середземномор’я (24,3%, у листопаді вона зросла до 26,5%), зокрема й кількох членів ЄС (Італія, Іспанія, Греція та ін.). Ще 23,2% (22% у листопаді) – в інших країнах Євросоюзу. Крамар резюмує: «Як бачимо, Росія та її партнери по Євразійському економічному союзу лише на третьому місці.

Понад те, до Китаю та інших країн Далекого Сходу (Японії, Південної Кореї й Тайваню) у листопаді було ввезено українських товарів також лише в1,5 раза менше, ніж до РФ (9,4% проти 14,7%). І оскільки поставки на ці ринки останнім часом динамічно зростають, а до Росії падають, то вже незабаром вони можуть бути більш значущими для України. Іншими серйозними споживачами українських товарів стали країни Південної Азії (Індія, Пакистан та Бангладеш), куди за 11 місяців 2014 року надійшло 4,4%, у листопаді вже 6,4% усього нашого експорту, а також регіону Перської затоки (Іран, Ірак, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати та Оман) – відповідно 5,3% та 4%». А відтак наголошує: «Зрештою, Росія вже зараз не має підтримки сателітів по Митному союзу, коли йдеться про торговельну війну проти України, а на їхні ринки постачається ? всього нашого експорту до МС. Так, улітку 2014 року на засіданні Євразійської економічної комісії пропозицію РФ підвищити мита на українські товари не підтримали Білорусь і Казахстан. Адже їм цей політично мотивований крок аж ніяк не потрібен».

«Шлях може бути дуже важким і складним»

Російський політолог Станіслав Бєлковський, аналізуючи економічну ситуацію в Україні, не виключає ймовірності дефолту. Але уточнює, що не вважає «її близькою до 100% на відміну від багатьох фахівців» (посилаємося на «Эхо Москвы»). Експерт висловлює занепокоєння тим, що нова владна українська команда нерідко «запізнюється з реформами в самих різних сферах. Звичайно, багато в чому вони (представники влади. – «ВП») себе проявляють представниками колишньої еліти. Особливо в кадровій політиці, тому що багато похмурі постаті минулого спливають на керівних постах. І як на сьогоднішній день ми змогли переконатися, Генпрокуратура та інші правоохоронні органи України зробили все можливе, щоб Віктор Янукович, колишній президент, члени його сім`ї і найближчі соратники уникли відповідальності, якої вони могли і не уникнути. Я вважаю, що за цим можуть стояти певні домовленості, а не тільки халатність і недбалість українських силовиків сьогоднішнього призову».

Хоч «ці всі проблеми існують», однак, на переконання Бєлковського, «вони не змінюють суті справи. Революція 22-го лютого однозначно поставила Україну на європейські рейки і з цих рейок вже Україна не зійде, хоча сам шлях може бути дуже складним і важким».

«Росія падає в ту яму, яку викопала для України»

Політолог Олександр Палій очікує від резолюції Європарламенту підтримки мирного процесу в Україні. «Європарламент не буде заохочувати до відновлення воєнних дій. Підтримка буде моральною, економічною та санкційною по відношенню до Росії, яка зараз знаходиться у цікавій ситуації. Євросоюз, який вона зневажає, може легко, не напружуючись обвалити російську економіку в стислі терміни. З цієї кризи доведеться виходити десятиліттями. По цінах на нафту та курсу рубля це вже помітно. Наприклад, ЄС ще може обмежити систему Свіфт, що означатиме для Росії мінус ще кілька відсотків ВВП», - зазначив він (посилаємось на «Газету по-українськи»). За словами експерта, Росія зараз зацікавлена в тому, щоб приспати пильність європейців заявами про мир. «Але росіяни досі не зрозуміли, що їхні слова вже нікого не переконують. Вони сприймаються як спам. Хоча нещодавно французький президент сказав, що він довіряє Путіну, коли Меркель вже таких ілюзій не має. Він, певне, теж лише робить вигляд, що вірить», - зауважив Палій.

«Путіну зараз треба виходити із ситуації, зберігаючи не обличчя, а економіку. Якщо в цьому році ВВП Росії складатиме мінус п`ять, то це буде за щастя. Може бути значно гірше. На наших очах відбувається біблейська історія, коли Росія падає в ту яму, яку викопала для України. Ми в результаті втратили не так багато, як могли б, тому що українці роботящі, бізнес пристосовується навіть до тяжких умов, Захід допомагає. А у них буде все складніше», - додав політолог.

Нагадаємо, що 13 січня у Європарламенті планують провести дебати щодо ситуації в Україні. За підсумками обговорення мають схвалити резолюцію з цього питання.

«Його позиція залежить від стійкості нашої економіки»

«Європа хоче владнати українсько-російський конфлікт на рівні переговорів, - сказав політолог Олександр Кочетков, коментуючи «нормандський формат» перемовин щодо врегулювання ситуації на Донбасі. - Вона не хоче застосовувати військову силу. Проте прагне, щоб все це закінчилося якнайшвидше, щоб можна було зняти економічні санкції з Росії, від яких страждає і сама Європа» (посилаємось на «Газету по-українськи»). На його думку, «план Путіна зараз - створити небезпеку для України на Донбасі. Потім домовитися про те, що Росія припиняє підтримку Донбасу, але Україна повинна змиритися з тим, що Крим є російським. Ось тут і є головна небезпека - європейці спробують переконати Порошенка поступитися Кримом. Мовляв, до питання Криму можна буде повернутися пізніше, коли Путіна вже фізично не буде». При цьому політолог зауважив: «Поки що позиція Порошенка щодо Криму достатньо стійка. Він не хоче про це чути. Але його позиція залежить від стійкості нашої економіки. А там, на жаль, не все гаразд». Кочетков також сумнівається у тому, що Путін поступиться. «Оптимістичний сценарій — це коли Росія припинить постачати бойову техніку та своїх бійців на Донбас. Але це малоймовірно. Бо означатиме поразку Росії в її авантюрі стосовно так званої Новоросії. Песимістичний сценарій - все продовжиться так, як є. Росія матимемо вогнище нестабільності на близькому сході України і чекатиме поки наша економіка впаде», - резюмував експерт. Водночас він позитивно оцінив переговори у «нормандському форматі» (вони відбулися 5 січня у Берліні зустріч у «нормандському форматі» між представниками МЗС Німеччини, Франції, Росії та України): «Будь-які перемовини дають надію на зрушення ситуації. Хоча зараз реальних зрушень немає».

«Кремль не просто піде на загострення ситуації в Україні та спробує «запалити» Прибалтику»

Юрист і політолог Олександр Солонько в аналітичній розвідці «Ритуальні танці Кремля» (див.«Лівий берег») намагається спрогнозувати подальший розвиток ситуації не лише в Україні, а й у світі. При цьому він радить співвітчизникам не надто радіти з приводу стрімкого падіння цін на нафту, яке (разом із санкціями) сильно б’є по російській сировинній економіці. На його переконання, «загалом зараз стоїть питання, хто з нас «лусне» першим, але доводиться констатувати, що запас міцності Кремля на разі більш значний, ніж той, що маємо ми. Тому сподіватися і чекати, поки кане в лету головний ворог Української держави і нічого не робити для власного порятунку - повний абсурд». До того ж, нагадує експерт, «досвід «братських» стосунків показує, що Московія навіть захлинаючись власною кров’ю, все одно з кимось воюватиме, при чому із ще більшим остервенінням». Цьому сприятиме й втілення в життя нової російської військової доктрини, згідно з якою нещодавно Кремль дозволив іноземцям служити в лавах своєї армії. Тож, як акцентує аналітик, Москва не просто направляє на Донбас техніку і живу військову силу, а «формує повноцінний ударний кулак із кадрових військових та спеціалістів, які будуть координувати дії російських військ під час потенційної наступальної операції».

Солонько не виключає й того, що «Кремль не просто піде на загострення ситуації в Україні та спробує «запалити» Прибалтику, але й розв’яже війну із США, Данією і Канадою за Арктичний шельф, багатий на нафту і газ. Для Росії з її сировинною економікою, така поведінка може і була б логічною». У той же час, аналітик підкреслює: «Вступати у повномасштабну війну навіть з Україною, не те, що з НАТО, Путіну не вигідно… Ще один аргумент проти того, що Путін зважиться на велику війну – це те, що його «стратегія хаосу» провалилася. Він не зміг нав’язати світові геополітичний хаос, отримавши, натомість чітку поляризацію. Крім того, він опинився в ситуації, коли навіть його «друзі» готові за першої ліпшої нагоди всадити ніж в спину». Тому, на переконання політолога, «ритуальні танці Кремля зайшли в глухий кут, в якому їм ще поки вдається якось поміщатися, а варіантів для виходу з нього дуже мало і всі вони для нього не вигідні».

«Сприяло формуванню нової України»

На думку фінансиста й філантропа Джорджа Сороса, зараз слід не стільки нарощувати рівень санкцій проти путінського режиму, скільки посилювати допомогу Україні. Про це він висловився в своїй статті «Нова політика порятунку України» на сайті «The New York Review of Books» (посилаємось на версію «Української правди»). «Допомагаючи Україні захищатися, Європа непрямо захищає і себе, - підкреслює Сорос. - Навіть більше: надання Україні фінансової допомоги полегшить стабілізацію української економіки, а непрямо - також надасть європейській економіці вкрай необхідний їй стимул, заохочуючи експорт та інвестиції в Україну. Можна також сподіватися, що проблеми Росії та прогрес України переконають президента Володимира Путіна облишити як безнадійні свої спроби дестабілізувати Україну».

На жаль, зауважув він, «ані європейська громадськість, ані європейські лідери, здається, не переймаються такими міркуваннями…Переважає думка, що Україна страждає від більш-менш класичної кризи платіжного балансу, яка трансформувалась у банківську та боргову кризу». Сорос переконаний, що міжнародні фінансові інституції повинні внести суттєві корективи в стратегію допомоги Україні. Для цього слід з додаткових джерел вишукати новий фінансовий пакет у $50 мільярдів чи й більше. «Народження нової України і російська агресія є не просто тимчасовими струсами, а історичними подіями. Замість мати справу із залишками приреченого на смерть Радянського Союзу, Європейський союз сьогодні зіткнувся з Росією, що йде на конфронтацію, перетворившись зі стратегічного партнера на стратегічного суперника», - констатує він. А відтак пояснює, що «на заміну комунізму, президент Путін запровадив націоналістичну ідеологію, яка базується на етнічному ґрунті, соціальному консерватизмі та квазірелігії: «братерство слов’янських народів», гомофобія та «свята Русь». Путін проголосив «англосаксонське панування у світі» ворогом Росії і решти світу».

Наголошуючи на необхідності максималізації фінансової допомоги для України, аналітик прогнозує: «Це докорінно змінило б ситуацію. Україна розпочала б радикальні реформи, і, замість балансувати на межі банкрутства, перетворилася б на землю обітовану, яка притягує приватні інвестиції». Сорос вважає, що «Європі потрібно прокинутися і визнати, що її атакує Росія. Допомога Україні має також розглядатися як витрати країн ЄС на свій захист». Він також зауважує: «Прагнення Путіна відродити Російську імперію ненавмисно сприяло формуванню нової України, яка протистоїть Росії та прагне бути антиподом колишньої України, з притаманною тій корупцією і неефективним урядом».

Відтак Сорос висловлює переконання, що «серед лідерів нової України є кращі представники громадянського суспільства: молоді люди, чимало з яких вчилися за кордоном, а по поверненні додому відмовилися працювати в уряді чи бізнесі, бо відчували огиду до обох. Багато з них знайшли собі місце у вищій школі, дослідницьких центрах та неурядових організаціях. Широкий волонтерський рух, який набув безпрецедентної сили та масштабів, небачених в інших країнах, допоміг Україні вистояти проти російської агресії. Члени цього руху ризикували своїм життям на Майдані заради кращого майбутнього і зараз сповнені рішучості не повторити помилок минулого, включно з політичним розбратом, який підірвав здобутки Помаранчевої революції. Політично активне громадянське суспільство є найкращим запобіжником проти повернення старої України: якщо політики загрузнуть у дріб’язкових чварах та корупції, які зруйнували стару Україну, активісти повернуться на Майдан».

«Україна перебуває на форпості»

На переконання Костянтина Єлісєєва, представника України при ЄС, «минулий рік нам чітко показав, що ЄС фактично став ключовим зовнішнім гарантом суверенітету та територіальної цілісності України. Ні ООН, ні ОБСЄ чи будь-яка інша міжнародна структура, а саме ЄС. І це – найбільше відкриття минулого року. В жодній українській стратегії безпеки не передбачалося, що ЄС може стати ключовим зовнішнім чинником забезпечення національної безпеки України. Адже саме ЄС став стримуючим фактором агресивної брутальної політики з боку Кремля» (тут і далі посилаючись на УНІАН). Він вважає, що «важливим викликом цього року для ЄС буде збереження консолідованої, солідарної позиції щодо України. Це не просто зробити в умовах розгорнутої російської пропаганди, яка спрямована на те, щоб розділити, роз’єднати між собою країни ЄС та їхню зовнішню політику по відношенню до України».

Дипломат також наголошує на важливості того, щоб ЄС у цьому році сконцентрував свої зусилля на напрямах, які можуть сприяти деескалації ситуації на Донбасі і, згодом, будуть сприяти поверненню Криму. Він на перше місце ставить не санкції, а надання Україні потужної політичної, фінансово-економічної, гуманітарної і навіть юридичної допомоги. «Стабільна та сильна Україна – це найбільша гарантія того, що ми зможемо відстояти власні національні інтереси в умовах агресії з боку Росії», - підкреслює Єлісєєв. А відтак нагадує: у ЄС повинні зрозуміти, що сьогодні мова йде не лише про долю України, але й про долю Європи. «Сьогодні ніхто не застрахований від того, що завтра російські війська не порушать кордони деяких європейських країн, навіть незважаючи на їх членство в НАТО, - попереджає Єлісєєв. - Моя позиція полягає в тому, що не треба бути наївними. Я сумніваюся в тому, що солдати ряду великих країн-членів НАТО будуть захищати маленькі країни-члени від російської агресії».

Посол України в ЄС зазначає: «Ми не повинні повторити помилок минулого. У 2014 році Європа відзначала 100 років від початку Першої світової війни – 1914. Рівно через сто років, у 2014 році Росія здійснила акт агресії проти України. У 2018 Європа буде святкувати сто років завершення Першої світової. Саме у той період, хоч і короткий – з 1918 по 1919 роки Україна була незалежною. Але тоді великі європейські країни, підписавши Паризький мирний договір, віддали перевагу великій і впливовій, хоча і непередбачуваній більшовицькій Росії, внаслідок чого молода незалежна Україна зникла. А вже через три роки, у 1922 році був створений Радянський Союз. Українська незалежність тоді по суті стала розмінною монетою у грі великих держав Європи. Я не провожу прямих паралелей, але порівняння напрошується саме по собі». Зараз європейським партнерам України не варто мати ілюзій, підкреслює він, що «президент Росії відступиться – він буде продовжувати заважати Україні реалізувати свій суверенний європейський вибір». А відтак Єлісєєв наголошує, що «сьогодні це не є війна між Росією та Україною і не громадянський конфлікт на території України. Те, що відбувається, є, по суті, геополітичним протистоянням між двома цінностями: з одного боку – європейськими, з іншого – тоталітаризмом і клептократією. Це конфлікт між Європою та Росією, в якому Україна перебуває на форпості. Від того, як буде врегульована ситуація в Україні, залежить майбутнє всього ЄС».

Чи зуміє сама Європа усвідомити, хто є хто, яка справжня природа «Русского мира», «Святой Руси»… Навряд чи є достатньо підстав (навіть забувши про професійне українофобство начебто кремлівського утриманця в Старому граді Земана, зорієнтованість членів «Йоббіка» і т.д.) сподіватися, що Старий світ не повторить своїх фатальних старих помилок. Свого часу, здавши Україну, Європа наблизила свої ж фінальні акорди у супроводі гітлерівських гармат. А зараз, ігноруючи попередження Мустафи Джемільова про московський слід у терористичних актах «ісламістів», фактично знову ж наступає на ті самі історичні граблі і потрапляє у традиційну російську пастку.

Тому навряд чи хтось нині в Україні має сумнів, що путінський режим продовжить реалізацію свого «русскомировского» плану. З цього приводу генерал-лейтенант Ігор Романенко, зауважив на телеканалі «112 Україна», що хоч і «відбувається інтенсивна робота з оснащення озброєнням, для повномасштабної війни, саме з російськими збройними силами, ми поки не готові». Зважаючи на це, у нашій країні з 20 січня розпочнеться чергова мобілізація (військовий прокурор Анатолій Матіос вважає, що йдеться про 200 тисяч вояків, міністр оборони Степан Полторак – про 104 тисячі), адже стратегічний ворог не зупиниться, якщо його не зупинити.

На такі чи подібні висновки «наштовхували» у своїх повідомленнях чи в аналітиці й ЗМІ: «Росія створила в Донецьку три пункти-склади для постачання бойовиків» («Ракурс»), «За французькими терактами стоять інтереси Росії - чеченський політик» (УНІАН), «В Україні зареєстрували понад 830 тисяч переселенців з Донбасу та Криму – Розенко» («Радіо Свобода»), «Росія відкрито набирає антиукраїнських тролів» («Цензор. НЕТ»), «Джерело: Продовжувати переговори у «нормандському форматі» поки що не планують» («Тиждень»), «У 2015-му на Україну чекає незвична війна ХХІ століття – експерт» («УП»), «Такий бюджет може призвести до бунту, причому вже навесні» («Газета по-українськи»), «Що робити Україні, коли впаде Росія?» («Новый регион»), «Маккейн про єдиний сценарій для України: поверніть Крим і покиньте Донбас» («Главред»), «Кібер-атаки: війна Путіна з Україною переноситься в Берлін, - Die Welt» («Экономические известия»), «Матвій Ганапольський: «Прощавай, невмивана Росіє» (ТСН)…

Зважаючи на тенденції, нема жодного сподівання на ймовірність прозріння і кремлівського режиму, й зазомбованого ним народу. З цього приводу політолог Віктор Небоженко («Газета по-українськи»), проаналізувавши російські реалії, попереджає, що «Україні треба нарощувати воєнну міць і чекати». Хоч і, на думку керівника Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка («Вести. Репортер»), «навряд чи ця спроба захоплення території і ресурсів буде вдалою, масштабну війну Росії не виграти. Так, для нас вона закінчиться погано. Але для Росії - взагалі крахом державності».

Та не слід надто довіряти українським політологам. Адже вони можуть (свідомо чи несвідомо) перебільшити вірогідність краху імперського шовіністичного проекту «третього Риму». З цього приводу процитуймо самого улюбленця комуно-українофобів Карла Маркса, який, як зазначає Ігор Лосєв («Тиждень»), ще на початку 1867 року запитав під час мітингу польських робітників в Лондоні: «Що ж змінилося? Чи зменшилася небезпека з боку Росії? Ні. Тільки розумове засліплення панівних класів Європи сягнуло межі. Насамперед, за зізнанням її офіційного історика Карамзіна, незмінною залишається політика Росії. Її методи, її тактика, її прийоми можуть змінюватися, але дороговказ цієї політики – світове панування, залишається незмінним».

А відтак аналітик Лосєв, ще раз подивувавшись :«Справді, що змінилося?», резюмує: «Нам в Україні не треба наївно сподіватися, що панівна верхівка Росії зробить виняток для України зі своєї незмінної політики експансії, без якої в Москві не бачать ніякого іншого сенсу існування своєї держави».

На жаль, це сувора правда. Як і вірогідність того, що, як зауважує у виданні «День» письменник, публіцист і дипломат Юрій Щербак, «ми знову опинилися під загрозою ядерної війни, бо той великодержавний монстр, який дозволив собі провести аншлюс Криму і захопити частини Донбасу, претендує на те, щоб панувати у світі».

Тож попереду – неминучість геополітичної драми, й низки трагічних подій в нашій країні, яка майже самотньо протистоїть найпідступнішому, найцинічнішому, найбрехливішому ворогу людства. За цих суворих реалій, коли ціна прийдешньої перемоги вимірюється життями кращих із кращих синів і дочок України, побажаймо один одному бути поряд, не сумніваючись, що зло (хто б не виявився його апологетом) неодмінно подолається добром. Будьмо!
Віктор ВЕРБИЧ.
http://www.pravda.lutsk.ua/ukr/news/70530/

Коментоване Популярне

Приєднуйтесь!