ТІЛЬКИ ОДИН МІСЯЦЬ У ФРАНЦІЇ, А СПОГАДІВ І РОЗДУМІВ НА ВСЕ ЖИТТЯ

Версія для друку
260718

Беру до рук чергову книгу заслуженого журналіста України, письменника, Віктора Васильчука, що побачила світ у видавництві Володимира Шовкошитного «Український пріоритет» за сприяння Коростенського міського голови Володимира Москаленка, і з перших же сторінок дивуюсь, як автор не тільки майстерно й художньо змальовує у подорожніх нотатках своє перебування у Франції впродовж місяця, а й розповідає про своїх французьких друзів, з якими познайомився 20 років тому.
Із книги я довідалася, що Васильчуки міцно здружилися з французькою сім`єю Дешармів, котрі співчутливо сприйняли розповіді українського письменника про чорнобильську трагедію, що в далекому 1986 році сколихнула увесь світ, затьмарила сонце і спокій людей і ще й досі пекучим болем озивається в їхніх серцях. Віктор Борисович чимало творів присвятив цій тематиці. Один з них ще в ті далекі роки глибоко вразив мене і сьогодні пам`ятається, бо таке не можна забути – це, зокрема, книга «Чорнобильські поневіряння Бучі». До речі, цей твір уже перекладений французькою мовою…
А приємних вражень, позитивних емоцій від його подорожніх нотаток не перелічити. Проте й від хвилювання не можна відмахнутись. Скажімо, як можна спокійно читати про презентацію тих же «поневірянь Бучі» серед французьких школярів, про зустріч автора з журналістами однієї з найстаріших французьких газет. З одного боку – це приємно, радісно, а з другого – несподівано, неочікувано. Якось отак зразу, зненацька. Віктор Васильчук до цього спеціально не готувався. Але, читаючи про ці зустрічі, майнула думка: все буде гаразд! Українець і французи почують одне одного, зрозуміють, потиснуть міцно руки. Адже поряд була донька Юля, яка добре знає французьку. Вона виручить, перекладе їхню розмову. Так і сталося.
Після презентації французькі діти оточили письменника, засипали запитаннями про Україну, про навчання українських школярів, їх уподобання,
А як саме зав`язувала ця міцна дружба між Васильчуками і сім`єю Дешармів дізнається той, хто душею й усім єством своїм доторкнеться до сторінок цієї напрочуд дивовижної і незабутньої книги, де всі зображені події зачіпають за живе, збуджують і зворушують, надихають на щось величне, звичне і незвичне, неповторне, надзвичайне і житейське. А між тим – просте й геніальне, бо ж все геніальне просте.
Міркуємо: людина за будь-яких обставин, у тій чи іншій ситуації, мусить бути доброю, милосердною, співчутливою, готовою подати руку постраждалому в біді, немічному і хворому. «Коростенці ж пам’ятатимуть, – згадує в названій книзі Віктор Васильчук, – як після аварії на ЧАЕС з гуманітарною допомогою приїжджали до нас із різних куточків світу делегації-добротворці. І чимало школярів саме через Асоціацію «Обмін-Роне-Альпи-Україна» оздоровлювалися у французьких сім`ях, – зазначає автор книги, – співчували нечуваній біді в Україні і усіляко допомагали нам». Вони разом з Віктором Борисовичем були і в Прип`яті, і в Народичах. А він, у свою чергу, тричі на запрошення сім`ї Дешармів побував у Франції, відвідав місто ткачів Ліон, омріяний куточок Європи Париж, піднімався на Ейфелеву вежу, купався в Середземному морі, в Атлантичному океані, куштував незвичні французькі страви. А ще в Руані відвідав сучасне, з комп’ютерною технікою багатоповерхове приміщення найпопулярнішого видання «Le pays». Це, за словами автора, – «невелика газетна держава з паперовим комбінатом, автопарком, їдальнею, комплексом для відпочинку, друкарнею, службою розповсюдження, особистою радіостанцією… Крім того, кожен працівник редакції має окремий кабінет».
От якби у Коростені, подумала я, хоч соту частку такого комфорту працівникам наших періодичних видань!..
Не обминув своєю настирною прозорливістю і зацікавленістю Віктор Борисович і торговельні супермаркети. Побачив, як обслуговують покупців у них. Дістає із кишені свій записничок і тут же занотовує: «Ще в дверях вас зустрічають приязною посмішкою і запрошують хутчій переступити поріг торговельного закладу. А потім запропонують, покажуть, дадуть у руки. На всіх, без винятку, клієнтів вистачає часу у власника чи продавця магазину».
А розглядаючи різні фото в книзі, на мить і я уявила себе ненароком перед Лувром. По-доброму заздрю родині письменника, що вони побували на Виставковій площі, котра займає понад сто тисяч квадратних метрів, де розміщено майже 60 тисяч експонатів. Навіть важко збагнути, скільки мільйонів людей щороку відвідують цей світовий музейний комплекс.
А ось як описує це автор Собор Паризької Богоматері: «Особливо вразив його центральний портал, де зображений біблійний сюжет Страшного суду, на пілястрі – статуя Христа, а в нішах – панно з Пороками і Чеснотами, статуї апостолів. На вигині арки – сюжет Небесного суду, Раю та Пекла.
Оскільки Віктор Васильчук – дитячий письменник, він не міг не відвідати Лунапарк. Як стверджує, це – «дитяча імперія, де скрізь ходять справжні герої мультфільмів. І все тут виграє найфантастичнішими вогнями, котрі освітлюють довкілля на сотні метрів. І щасливіших дітей, – впевнено заявляє письменник, – я ніде не бачив такої кількості, аніж у цій надзвичайно казковій дитячій країні».
Залишив свої спогади і про містечко Йер, що за 15 кілометрів від Тулона, де «зібрано флору і фауну майже зі всього світу». Там «і високі бразильські кактуси, і австралійські кенгуру, флорідські черепахи, канадські олені та чимало інших дивовижних рослин, птахів і тварин».
О, це не диво і зовсім не випадкове таке захоплення. В родині Васильчуків, знаю, дорожать, оберігають рослини і братів наших менших, як ніде
…Тільки один місяць у Франції, а скільки вражень, стільки всього прекрасного, дивовижного. Знайомств, зустрічей з добрими, справжніми людьми. Мрій, сподівань, надій.
Отак стали новими друзями Васильчуків Євген і Одарка Кокочі – «чемні французи». Читаючи про це, я посміхнулася не без суму, бо ж йшлося в книзі про українське подружжя, хоча тепер воно вже й розмовляє французькою. Одарка навіть викладає французьку. «Живуть, – пише Віктор Борисович, – за законами Франції, відчуваючи себе більш французами, аніж українцями, хоча в душі сумують за рідною мовою, піснями свого колись покинутого краю. Отож ми заспівали разом, спочатку тихенько… а потім наш «Цвіте терен» голосно і гордо полинув вечірнім французьким селом».
І «пригадалось чомусь університетське дослідження про українську еміграційну пресу 20-30-х років у Франції. Емігрантська преса відіграла тоді важливу роль у житті українців на чужині. Але і нині, – зазначає автор книги, – актуальною залишається необхідність вивчення, дослідження і узагальнення знань про періодичні видання, засновані українцями емігрантами у Франції».
Мені ж пригадалися віршовані рядки Петра Перебийноса: «Плекаймо рідну мову, бо це пробудження совісті народу, України живе джерело. Чую пісню твою колискову і на свято до тебе іду. Воскресай, моя матінко-мово, я – листок у твоєму саду».
Тільки один місяць у Франції, а спогадів і роздумів на все життя. Зустрічі, подорожі, чудові краєвиди Альп, на які піднімався Віктор Васильчук не без страху. І все ж це не заважало Віктору Борисовичу думати про Україну, вболівати за її майбутню долю, і нічні літні зорі порівнювати з українськими.
…Я торкнулася лише окремих фрагментів із життя, побуту, економічного і культурного розвитку Франції, відображених у книзі «Франція: тільки один місяць». Висвітлити ж максимум подій не вистачить ні часу, ні паперу. А прочитати книгу не завадить нікому. Буде корисно й цікаво. А втім, наведу слова останнього розділу «Українська книжка у французькій школі і… прощання: «В серцях тепло і щирість, щемність розлуки, надій і сподівання. Цього не купити, повірте, ні за які гроші»...
Я щиро дякую пану Віктору, за цю книгу. Читаючи, я плакала, сміялась, сміялася і знову чомусь плакала. Мабуть, близько до серця сприйняла відверту і щиру розмову там, далеко від рідної землі, запевнення, що дружба з добрими французькими людьми буде вічною. Нехай так і буде!
Євгенія ВИГОВСЬКА, вчителька, членкиня НСЖУ.

Comments

Написати новий коментар

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
  • Web page addresses and e-mail addresses turn into links automatically.
  • Lines and paragraphs break automatically.

More information about formatting options

Коментоване Популярне

Приєднуйтесь!