НОВИХ ЗВЕРШЕНЬ ТОБІ, «СВІТАНКУ»!

Версія для друку
120518

Цього підприємця я знаю вже давно. Адже він працює і живе теж у нашому місті. І впевнений, що саме йому підходять найбільше слова Пола Грема, співзасновника відомої каліфорнійської фінансової компанії YCombinator: «Ви навряд чи досягнете успіху в справі, про яку не думаєте в душі». Він – Петро Лук’яненко – про своє дітище ТОВ «Світанок» дбає вже 30 років, започаткувавши свій трудовий шлях наприкінці вісімдесятих. Ми бесідуємо в затишному сонячному офісі керівника.
– А починали ми, як і всі, в період розквіту різних кооперативів, – усміхається приязно мій герой, – разом з братом Володимиром, взявши в оренду старе газосховище в селі Бехи. Починали, як мовиться, все з нуля, без жодної державної копійки. Не було там ні комунікацій, ні комфортабельних умов. Відбійними молотками орудували, тесаками тесали каміння, вручну полірували його. Займалися навіть столяркою, виготовляли двері, вікна, тощо…
– А коли найважче було?
– Мабуть, в лихі дев’яності… Вже й не пригадаю, хоча якісь проблеми завжди знаходяться.
– Тепер ви повністю змінили профіль виробництва…
– Так. Спеціалізуємося в основному на виробах з граніту. Встановили нове обладнання, верстати автоматичні для полірування, обновили автотранспорт і, безумовно, підвищили досвід. Та й конкурентів додалося, а ще – даються взнаки валютні перепади.
– Можливо, й ринки збуту з’явилися нові?..
– На жаль, ні, навіть зменшилися. Відпала, зокрема, Росія через відомі причини. Хоча географія по країні дещо зросла, найбільше йде продукції до Києва, Львова, на Закарпаття. Одеса останнім часом нарощує закупівлі, ще трохи щось іде до Німеччини.
– А де ви берете сировину, тобто камінь?
– В основному, це – Букинське габро, Лезніківські Покостівські, Дідковицькі граніти, лабрадорити розробляємо. Хоча його чомусь не долюблюють…
– Сподіваюсь, й асортимент зріс. Адже не тільки єдиними пам’ятниками…
– Виготовляємо підвіконники, сходи, плитку для підлог, ванн, плити для столів. Доводиться щось нове виробляти, бо вже ринок пам’ятників надзвичайно виріс, навіть більше, ніж заправок є вже.
Про авторитет підприємства свідчать не тільки слова Петра Миколайовича, адже тут можна побачити чимало вагомих дипломів, грамот, інших нагород. Ними пишається весь колектив. А він тут високопрофесійний. Чимало гарних слів я почув на адресу, зокрема, майстра Сергія Філімончука, кранівника Петра Баранівського, шліфувальника-полірувальника Олександра Батюка, фрезерувальника Юрія Григоричева, художників Володимира Лоскутова та Миколи Закусила.
Але ж і про керівника тут йде добра слава. Він, як то кажуть, майстер на всі руки: і технолог, і механік, і конструктор-інженер, і художник-декоратор. Не цурається ніякої роботи, стежить за всіма виробничими процесами. Не обділений керівник і людськими щедротами. Він – добра й сердечна людина, чимало допомагає місту, простим його мешканцям. А ще – гарний батько й чуйний сім’янин. Адже недаремно разом з ним тепер працюють дружина Людмила, яка завідує кадрами, син Максим, який взяв на себе обов’язки менеджера з реалізації. А ось його дружина Юлія рекламує продукцію сімейної справи. Вона закінчила ще й Рівненський інститут іноземних мов.
Фотографую все сімейство і продовжую цікаву бесіду.
– Це, мабуть, найголовніша ваша заслуга?..
– Це дуже добре… для нормального бізнесу. Максим вже в 12 років допомагав мені, працював на навантажувачі. Виріс у цій атмосфері, але хотів спочатку десь гайнути, адже молоді завжди прагнуть свободи. Я йому завжди казав: «Максим, ти нікуди не дінешся від мене, як і я від тебе».
– Йому подобається?
– Так. Це його бізнес. Він рухомий такий, холерик за характером.
– То у вас тепер є трохи вільного часу?..
– Аякже. Завів котика британця Тіму… Займаюсь садом, виноград вирощую, квітами, останнім часом помідорами захопився, книги люблю читати, на гриби іноді вириваюсь..
– Тут, думаю, вам у нагоді й стане наша благодійна акція «Виростиш кавбуз – одержиш приз!» (Петра Миколайовича зацікавила вона, він взяв насіння і пообіцяв восени надіслати до редакції вирощені у своєму саду кавбузи і взяти участь в акції).
– Петре Миколайовичу, чи не шкодуєте… тридцять років же? Вірніше, вдалося життя чи ні?
– Ні! Не шкодую. Приватний бізнес, хоч і ярмовитий, треба працювати, як мовиться, до сьомого поту, але ж і певна свобода присутня, сам собі господар. Хоча й іноді важкувато було. Скажімо, в період Кучми тугувато йшло, та й при Януковичу не зовсім ладилося. Зараз уже набагато краще й легше. Проте ринки збуту дуже важко шукати. За кордоном нас не зовсім добре сприймають, адже оті перші «шаромижники» там стільки «наробили», що на нас дивляться з певною обережністю.
– Насамкінець… Що б ви побажали молодим підприємцям?
–Якщо вони хочуть працювати довго й нормально, треба бути спеціалістом і з самого початку поважати своїх клієнтів. Ставитися до людей треба шанобливо, чесно й без обману. Знаєте, найбільше у нас зараз тих клієнтів, які в перші роки приходили, або ж їх друзі, знайомі. Рекомендують іншим, передають одне одному…
– Словом, репутація важливіша, ніж платежі… А ще вистачить вас на тридцять років?..
– (задумався на мить) …сподіватимуся, що «Світанок» житиме й через тридцять, і через сто тридцять років.
– Що ж, хай буде так. А я від імені «Вечірки», її читачів зичу вам і вашому колективу міцного здоров`я, людського щастя, і вочевидь трудових успіхів, та й державної підтримки, бо ж вона завжди потрібна малому бізнесу. Адже на ньому базується майже вся економіка. Тож нових звершень тобі, «Св!танку», і нових ювілеїв!

НА ЗНІМКУ (зліва-направо): Юлія, Максим, Петро, Людмила Лук`яненки і головний бухгалтер Любов Іваненко.
Віктор ВАСИЛЬЧУК. Фото автора.

Comments

Написати новий коментар

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
  • Web page addresses and e-mail addresses turn into links automatically.
  • Lines and paragraphs break automatically.

More information about formatting options

Коментоване Популярне

Приєднуйтесь!