«ТОЙ ШАНС УКРАЇНА ВТРАТИЛА»

Версія для друку
201117

100 років тому, 20 листопада 1917 року, Центральна рада прголосила ІІІ Універсал
Вважається, що саме цей державно-правовий документ визначив автономію Української Народної Республіки в складі федеративної Росії й став продовженням державницької послідовності українських діячів. Водночас, крім політичної ваги, цей акт мав низку соціально-економічних аспектів для побудови України.

Про передумови, які сприяли проголошенню III Універсалу, та його значення для історії — у розмові з Юрієм Терещенком, академіком, доктором історичних наук, професором Київського національного лінгвістичного університету.
— Що передувало появі III Універсалу Центральної Ради?
— Щоб пояснити це, треба згадати і про перші два Універсали. Наприклад, найголовніші положення І Універсалу від 23 червня 1917 року стосувались питання про землю. Тут у загальних рисах зафіксовано, що "поміщицькі, царські, монастирські та інші землі" переходили у власність народу...
Наступний, II Універсал, від 16 липня 1917 року розширив соціально-економічні відомства, але вони працювали дуже повільно. Планувалось заснування Українського національного банку, а також реалізація широкої програми робітничої політики. Проте до жовтневого перевороту в Петрограді Центральна Рада та Генеральний секретаріат фактично залишились неспроможними здійснювати конкретний соціально-економічний курс. Тож справжнє політичне значення ми побачимо у III Універсалі від 20 листопада 1917 року.
— У чому ж полягало його соціально-економічне значення?
— У зв'язку з прийнятою урядовою Декларацією від 29 вересня були повторені її положення в III Універсалі. Він проголошував скасування приватної власності на землю, запровадження восьмигодинного робочого дня, встановлення державного контролю над виробництвом. Окрім того, оголошувалась державна монополія на вугільну, металургійну промисловості, на виробництво та продаж цукру, шкіри, тютюну та іншого. Проте, не маючи реальної влади, Центральна Рада могла лише закликати українське населення до добровільного самооподаткування на "національні потреби".
Виразним фактом неефективності ЦР є те, що аж до листопада 1917 року вона не висувала конкретної практичної програми в галузі фінансів. Вважаючи ще неможливою ліквідацію буржуазного ладу, Центральна Рада та її уряд виразно дистанціювались від подій у Петрограді та намірів більшовиків прибрати владу до своїх рук в Україні. Нездатність Винниченка та Барановського спертися у своїй економічній політиці на основні класи українського суспільства, проводити в їхніх інтересах більш помірковані дії в народному господарстві, об'єктивно диктувало необхідність зміни всього курсу державної політики. Це завдання спробували вирішити ліберально-консервативні сили в Україні, які привели до влади гетьмана Павла Скоропадського у квітні 1918 року.
— А як щодо політичних намірів?
— Не можна не помітити, що утворення Української Народної Республіки, проголошене III Універсалом, з правової точку зору базувалося на федералістсько-автономістській концепції й ще не означало досягнення повної державної незалежності України. У ньому однозначно вказувалось, що нове державне утворення залишається складовою частиною федеративної Росії. Основою цього акта було не творення української національної державності, а турбота про збереження російської держави. «Прокладаємо шлях до федерації! — закликала «Робітнича газета». — Цією програмою ми рятуємо єдність російської держави, зміцнюємо єдність всього пролетаріату Росії та міць російської держави».
— Наскільки це відповідало інтересам України у відстою¬ванні самостійності?
— Для початку я б окреслив політику розпалювання між-класової ворожнечі й протибор¬ства, яку проводили соціалістичні лідери Центральної Ради. їхнє намагання будь-що втілити в життя свою класову доктрину, хоч би й всупереч загальнонаці¬ональним інтересам, призвело до глибокої кризи усього державницького організму України. І виходом з неї могло бути лише переведення українського суспільства на нові рейки — послідовного утвердження класового співробітництва й соціального партнерства, національної консолідації, закріплення самостійності української держави. Сама ж міжнародна ситуація у 1917 — 1918 роках вимагала, щоб Україна стала суб'єктом міжнародних відносин. Адже коли українська делегація з'явилася на Берестейських мирних переговорах, німці зауважили, що УНР не є незалежною державою і суб'єктом міжнародних відносин.
— Що відбулося потім?
— Після проголошення Універсалу, 20 грудня 1917 року, Центральній Раді передано "Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради" за підписами Володимира Леніна й Лева Троцького. З вимогою від українського уряду безумовної до¬помоги більшовикам в Україні. Після відхилення ЦР цього ультиматуму він став приводом до початку першої радянсько-української війни.
Лише тоді, коли Муравйов уже був під Києвом, Центральна Рада видає IV Універсал. Але й у ньому, попри проголошення незалежності України, знову йдеться про доцільність федеративного зв'язку України "з народними республіками бувшої Російської держави". Шанс на здобуття Україною самостійності було втрачено.
Ростислав КАМЕРІСТОВ («Експрес»).

Comments

Написати новий коментар

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
  • Web page addresses and e-mail addresses turn into links automatically.
  • Lines and paragraphs break automatically.

More information about formatting options

Коментоване Популярне

Приєднуйтесь!