ТЕАТР ВМЕР… ХАЙ ЖИВЕ ТЕАТР?!.

Версія для друку
121017

Було... Жило і кликало до себе це дав-нє мистецтво. Спектаклі Коростенського народного театру проходили при заповненому залі нинішнього палацу культури імені Тараса Шевченка. Я пригадую, який успіх принесла йому вистава молодої режисерки Катерини Скляревської п'єси Михайла Старицького «За двома зайцями». Тодішній колектив посів перше місце на Житомирському обласному фестивалі народних театрів, взяв участь в регіональному огляді в Чернігові та у фіналі Всеукраїнського фестивалю «Перлини сезону» в Києві. Пригадую, як столичний глядач стоячи аплодував аматорському складу. Було, було! Проте такі великі успіхи, колектив не дуже радувати представники влади, а традиції меценатства на той час поширювалися надзвичайно повільно. І так сталося, що театру сказали: «Прощавай». Не до жиру, мовляв, зараз. А якщо й треба розважити коростенців, то покличемо зі столиці чи Житомира акторів. І Коростенський народний театр вмер… Кілька разів пробували його реанімувати, але марно. Пішла шукати кращої долі й випускниця Київського інституту культури, а пізніше й директор міського будинку культури Катерина Скляревська…
А мені подумалося, чи ж краще жилося людям тоді, в 1948-му, коли в холодному і важкому повоєнному грудні невеликий гурт шанувальників Мельпомени, під керівництвом енергійної й навдивовижу закоханої в життя Євгенії Кіпніс, заклав міцний фундамент майбутнього театру, що невдовзі став народним. А це - найбільше визнання.
Майже сорок років Коростенський аматорський театр радував людей. Зуміла Євгенія Борисівна зібрати довкола себе справді народних і талановитих акторів, до безтями закоханих у своє захоплення. Впевнений, їх і досі пам'ятають, хоча дехто з них пішов уже в інші світи, а дехто, забутий всіма, доживає віку, інші ж - сподіваються ще вийти на сцену. Згадаймо їх: подружжя Корнєєвих, Г. Лупаненко, М. Лобода, В. Кириченко, О. Коржук, В. Гончарук, В. Кулаковський, Г. Степанова, Г. Сердечна, Л. Чалая, І. Бондарук, А. Соболенко, А. Шваб. А. Виговський, Л. Білошицька, Лариса та Олег Хухорови, І. Утікеєва, С. Ревчук, А. Сербінов, А. Туровський, Сергій та Раїса Ульяновські, Д. Куряча, К. Кизим, О. Базак (вибачайте за такий довгий список) та інші.
Варто справедливо зазначити, що й Катерина Леонідівна прийняла театральну естафету теж у не зовсім гарні часи. Чорнобильська біда чорним крилом накрила місто, з якого виїхало чимало людей. Але ті, що залишилися, радо йшли після роботи не додому, а до будинку культури на чергову виставу. А їх було немало. Першим спектаклем, поставленим новим режисером, була п'єса М. Куліша «97», котра підтвердила твердження, що справа всього життя Євгенії Борисівни Кіпніс передана в надійні руки. І пішло… Досить складна п'єса М. Горького «Васса Желєзнова». Потім: «Мої надії», «Мандат», «Беда от нежного сердца», «Генерали в спідницях». При театрі запрацювала дитяча студія. Діти охоче дивилися «Снігову королеву», «Дванадцять місяців», «Буратіно».
…Правда, я зараз не зовсім розумію, чому ж усе таки Народному театру дали вмерти. Чи то брак духовності став причиною, чи проблеми й негаразди, чи «нові віяння нової влади»… Боляче було дивитися, як прагнув відродити його у свій час заслужений артист України Володимир Савченко, який приїхав з Житомира, зібрав колишній колектив Коростенського театру (хто прийшов) і задумав поставити… «Мина Мазайо». Йому просто треба було 100 гривень, щоб приїжджати раз на тиждень до Коростеня. Не дали…
Тепер уже, на жаль, і Володимира Захаровича немає з нами, але… Щось таки тенькнуло в душі у досвідченого режисера Катерини Скляревської і вона… повернулася. В останній день вересня коростенці побачили виставу «Всі в сад» за мотивами п'єси М. Куліша «Мина Мазайло». Символічно, правда? Знову Микола Куліш, і та ж п'єса, що мала відродити мертвий театр… І знову глядачі аплодували стоячи. А поряд уже з доволі досвідченими акторами на поклон вийшла й молода перспективна поросль (я тільки шкодую, що не зміг зіграти дядька Тараса).
Що ж, хай живе Коростенський народний театр! Сказав так, бо впевнений, він досить швидко поверне собі це високе звання. А на спектаклі ходитимуть і діти, й дорослі, і депутати, і чиновники від влади, з'являться й меценати, бо знаю, що світ куліс - найчарівніший у світі. А вже про виховання, наповнення духовністю й оптимізмом… і говорити нічого. Сподіваюсь невдовзі побувати на новій виставі, при повній глядацькій залі…
Віктор ВАСИЛЬЧУК.

Comments

Написати новий коментар

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
  • Web page addresses and e-mail addresses turn into links automatically.
  • Lines and paragraphs break automatically.

More information about formatting options

Приєднуйтесь!