Екологія і ми: ЗАМКНУТЕ СМІТТЄВЕ КОЛО?..

Версія для друку

Зранку, у четвер, телефонує мені Берегиня дендропарку «Перемога» Марія Іванівна Потопальська: «Рятуйте! Ходаки потерпають від львівського сміття… Сморід – на все село… То мало не згорів унікальний парк, а це – нова біда, жити не сила…». А ввечері вже дзвінок з Києва від професора Анатолія Потопальського: «Це – просто катастрофа, у Ходаках незабаром не можна буде пити колодязну воду, поблизу того смітника є болото, підуть дощі і все потече в криниці, а «заїзджі пацюки» вже повигризали чимало кроленят у господарствах селян. А ще ж вони розноситимуть селом різну заразу.Треба щось робити!..»
Наступного дня їду на місце «катастрофи». Мене зустрічають стривожені жителі Ходаків. «Діти принесли мені якісь чеки, де написані львівські магазини, – розповідає Оксана Поляновська, – ми викликали поліцію. Приїхали, але на територію, де це сміття, не пустили, склали протокол і поїхали геть».
«Потім і дорогу перекривали, і голова райдержадміністрації Дмитрук був тут, і голова райради Клименко, – додає Дмитро Ходаківський, – але нічого так і не зрушилося. Із журналістів ви перший тут…»
Йдемо на смітник. Щоб знайти його, треба було перетнути металеві грати із замком, та ще одні металеві ворота ще з більшим замком. Саме ж сміття (а його тут машин з 50 (!), довелося полічити купи, звалені на території колишньої комори за зерносушарки). Одразу ж виникає запитання: як могло стільки машин заїжджати сюди без дозволу голови сільради (Петро Миколайович Потопальський), адже він – влада на селі?..
«Ми вже звернулися і до народного депутата України Володимира Арешонкова, і до депутатів Житомирської облради, і до губернатора Гундича, але, бачте, поки що сміття нікуди не ділося», – бідкається Галина Потопальська.
Обіцяю, що зроблю усе можливе, щоб поінформувати якнайбільше чиновників та необхідних служб і повертаюся до редакції (дихати там зовсім неможливо, сморід стоїть неймовірний, а це ж осінь поки що…). Телефоную голові Всеукраїнської екологічної ліги Тетяні Тимочко. Вона, вислухавши все уважно, каже: «Так, мені телефонувала Марія Іванівна, яку я дуже поважаю. І я вже надіслала на місце екологічних інспекторів. Та що вони можуть! Лише оштрафувати на мізерну суму винних, а люди так і залишаться наодинці з цією бідою. І як би це не звучало… скажу відверто – громада села сама винна: чому не записали номери автомобілів, що везли сміття? Чому не перекрили їм дорогу і не повернули їх з села? Чому не йшли одразу до сільського голови зі своїми вимогами? Це ж не один день, і не один тиждень звозилося те сміття!».
Я цілком згоден з шановною Тетяною Валентинівною. Завезти сміття до села, приспавши сумління селян, дуже легко, але вивезти його, попри всі обіцянки чиновників будь-якого рангу, і навіть народних обранців, – надзвичайно важко. Адже потрібно найняти автомобілі, навантажувачі, людей, придбати пальне, і т.д, і т.п. А ще ж – треба знайти тих, хто згодиться прийняти ці тонни непотребу. Це при тому, коли і в Житомирі, і в Коростені ще не все гаразд з власними майданчиками для сміття. Отож і виходить замкнуте коло. А що робити?!. Принаймні, не треба заспокоювати людей обіцянками, а говорити тільки правду. І, мабуть, треба нарешті якимось чином закінчити цю сміттєво-львівську одісею. Чи вона перебуває, як і все у нас, в політичній площині?.. А люди ж то продовжують страждати!..
Віктор ВАСИЛЬЧУК. Фото автора.

0610173
0610172
0610171
061017

Comments

Написати новий коментар

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
  • Web page addresses and e-mail addresses turn into links automatically.
  • Lines and paragraphs break automatically.

More information about formatting options

Приєднуйтесь!