НАЙГОЛОВНІШЕ ПРАВИЛО ЖУРНАЛІСТА…

Версія для друку
291116

Сьогодні багато пишуть, говорять про свободу слова, про роздержавлення комунальних засобів масової інформації, точаться дискусії про суспільне радомовлення та телебачення, ефективність міністерства інформації. Проте мало хто цікавиться моральною стороною нинішньої журналістики, і, зокрема, етичними її засадами. Про це наше інтерв’ю із заслуженим журналістом України Віктором Васильчуком.
– Пане Вікторе, на вашу думку, етичні кодекси мають якесь значення в роботі журналіста?
– Перш за все треба розібратися, що таке етика в журналістиці. Якщо вдатися до арістотелівського трактування цього поняття, то все досить зрозуміло: поводься так, як треба поводитися у власному домі. На мою думку, найголовніше етичне правило журналіста полягає у вмінні слухати і робити об’єктивні висновки, базуючись на власному досвіді та інформативному багажі.
– У вашій редакції є власний кодекс?
– Безумовно. У кожній редакції повинен бути власний кодекс етики. Але він повинен ґрунтуватися на загальних постулатах журналістики. Ми конкретно сповідуємо принцип: говори завжди правду і не нашкодь.
– Існує думка, що редактору слід кожного дня обговорювати з журналістами етичні проблеми, влаштовувати такі собі «годинки етики». Як Ви ставитеся до цього?
– Якщо сіль постійно називати цукром, вона не стане ним… Кожен, хто хоче присвятити своє життя журналістиці, повинен знати її етичний кодекс. А взагалі-то, не треба бути редактором-занудою.
– Що ви робите, якщо журналіст вашої редакції порушує певні етичні принципи (будь ласка, конкретні випадки)?
– Якщо журналіст не робить певні висновки, з ним треба прощатися… Маю на увазі, що йому треба толерантно порадити обрати собі іншу професію. У мене був такий випадок, але я й досі не задоволений своїм рішенням, бо та людина просто знівелювалася в житті…
– Можливо, іноді ці порушення виправдані?
– У нашому житті крім поняття етики є ще й мораль. Вони – різні за змістом, але ми іноді забуваємо, що вони певним чином взаємопов’язані. Позитивний результат у роботі буде тільки тоді, коли ми це чітко усвідомимо. І порушення чогось веде лише до засудження вчинку журналіста. Маю на увазі демократичне й вільне суспільство. Відверте хамство не можна нічим виправдати. Журналіст повинен бути не хамом, але варто завжди пам’ятати, що самовпевнена нахабність дуже тісно межує з хамством.
– Яке етичне порушення вважаєте найжорсткішим?
– Поступливість власними принципами, зрада редакційних інтересів.
– Чи траплялися у Вас випадки, коли Ви змушені були порушити етичні засади?
– Ні.
– Чи мали ви судові позови і які?
– Так. Редакція і я особисто судилися з двома міськими головами, з народним депутатом України, з представником однієї з наявних в Україні партій. Завжди відстоювали тільки правду і справедливість і завжди перемагали. Якби у нас була нормальна судова система, ми б мали сьогодні і власне приміщення, і багатотисячні тиражі. Адже за перемогу нам видавали тільки постанови, а треба було б віддавати хоча б половину позовних коштів.
– На вашу думку, можна орієнтуватися в питаннях етики на столичну журналістику?
– Не завжди. Столична журналістика іноді забуває, що все найкраще йде з провінцій.
Ліза ЗЕЛЕНЮК, студентка.

Comments

Написати новий коментар

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
  • Web page addresses and e-mail addresses turn into links automatically.
  • Lines and paragraphs break automatically.

More information about formatting options

Коментоване Популярне

Приєднуйтесь!