А не пішов би ти...

Версія для друку
281116

Виявляється, посилаючи людину на три букви, ви бажаєте їй смерті
Українці полюбляють сьогодні присмачити розмову "гарячим слівцем". Брутальна лексика стала ледь не нормою - лаються в прямому ефірі посадовці й політики, не кажучи вже про всілякі там серіали та шоу, які показують по телевізору.
Звідкі ж до нас прийшли матю¬ки? Чи правда, що люди, які вжи¬вають нецензурні слова, виріз¬няються міцним здоров'ям? Про це ми запитали Ростислава Шев¬ченка, дослідника нецензурної лексики, Юрія Винничука, літе¬ратора, та Анатолія Чуприкова, доктора медичних наук, профе¬сора, психіатра.
— Чимало українців вважають, що матюки ми запозичили в росіян. Це правда?
• Ю. Винничук:
— Це абсолютно хибна думка. Такі ж матюки, як і в нас, є у Хо¬рватії, Македонії та в інших кра¬їнах. Це слов'янські слова, які з'явилися ще в середні віки. До речі, «бл...ть» у Середньовіччі вважалося цілком нормальним словом і означало «блуд». Навіть був відомий трактат «О блядствующих священниках». Там ішлося не про те, як духовні отці «бл...ли», а про те, що були єре¬тиками. Нецензурної лексики завжди було багато. Взяти хоча б український фольклор — у піснях було повно сороміцьких слів. Цікаво, що колись у нас матюками вважали ті слова, у яких зга¬дували матір. Такі слова були дуже непристойними й образли-вими. А от серби та росіяни ма¬тюкаються цілими конструк¬ціями, які можуть складатися навіть із десяти таких слів.
— Люди нині лихословлять біль¬ше?
— Тепер матюків багато в су¬часних фільмах. Слова на букви «п», «х», «й» відкрито звучать у чеських, польських фільмах. Та я помітив істотну різницю між Україною та іншими європейсь¬кими країнами. У нас ніби не матюкаються у фільмах, зате мо¬жуть вилаятися в громадському місці. А в Європі, навпаки, лай¬ка в кіно є, та публічно там ніхто не матюкається.
Помітив, що нині більше не¬цензурної лексики в мові молоді, уже й навіть школярі матюка¬ються. Можливо, для молодого середовища це модно, а у стар¬ших людей це прояв емоцій. Та не вважаю, що лайка є чимось дуже поганим. Треба мати міру в цьому й відчувати той момент, коли можна щось таке сказати.
• Р. Шевченко:
— У сучасній літературі та й у суспільстві справді багато брута¬льної лексики. Але вживають її зовсім деформовано, не розу¬міючи значення. Усе матюччя, яке ми чуємо, — це бранні ви¬слови часів матріархату. Яку техніці використовують технічну мову, на базарі — базарну, так на полі брані в ході бою чи підготовки до нього — бранну мову. Споконвіку родом ішли битися на рід (на-род, на-рід), а тому, як за умов патріархату було «чий батько сильніший» і клика¬ли родичів закликом «нашого батька б'ють», так у часи матрі¬архату було: де чия мать, мать-пере-мать, а-така наша мать, а-такую вашу мать, а вживаний ви¬слів «йо...ана ваша мать» значить не що інше, як «битий (перемо¬жений) ваш рід».
Здавна в мові збережені лише чотири батальні удари озброєної руки. Прутом пруть стьобаючи (стьобати, стьоб), кісткою (реб¬ром) рубають (руб, рубати) і, на¬решті, палицею можна завдати удару тичкового (довб, довбати) і махового (иоб, йобати). Сучасне вживання слів цих коренів із префіксами за-, пере-, об-, під-тощо зберігає образно й емо¬ційно саме той прадавній зміст.
Тим часом нічого спільного зі статевим органом чоловіка не має «х...й». Це трансформація слова «кий» — найважчої зброї давніх часів з настанням періоду опанування технологій кування заліза. Важким києм можна було, як мінімум, перебити кістки або вбити. Із часом зброю вдоскона¬лювали, ішли до коваля, щоб окувати кия залізом, відтоді він став окуваним, окуєним.
Так «кий» став «куєм». На во¬рога «куй ложили», бажали смер¬ті комусь посиланням «на куй», не хотіли воювати — «забивали куй на вашу війну» тощо. Як ба¬чите, сучасна інтерпретація без¬глузда. Рана ножем — ножова, рана куєм — куйова. Поранено¬му куйово, його стан куйовий. Аби не переплутати, де чиї трофеї, їх складали до куя, тож хто скільки собі «до куя назбирав».
— А звідки ж узялася буква «х» на початку цього слова?
— Ймовірно, так почали вимо¬вляти через звук під час удару, який нагадував гудіння, або ж че¬рез вигуки, які були популярни¬ми на полі бою, — «ху!», «гу!». За¬уважу, що «піхва» — це предмет, куди пхали шаблю або меча, а не жіночий статевий орган. Це бана¬льна психіка людини так інтер¬претувала це слово, мовляв, меч — він, а піхва — вона.
З незапам'ятних часі в погрожу¬вали словами «ось підожди», ко¬ротше — «ось піжди», у відповідь — «що ти на мене піждиш?», «я тобі дам — піжди!» і т. д. Після бою зброю посилали в піхву, «ну її в піжду, хай піжде до свого часу», важку зброю накривали піхвою або піждою. У сплячого могли потай зброю з піжди зпіждити, а роззброєний, у якого розпіждили зброю, не інакше, як розпіждяй. Зауважу, що всі бранні слова брудні.
— Що маєте на увазі?
— Вони мали лише один зміст — людиновбивство. Бруднішого нічого немає. Тому коли хтось когось посилає «йди ти на «х...й», то буквально бажає жорстокої смерті. А там міркуйте самі.
— Багато людей думають, що, матюкаючись, вони знімають пси-хологічну напругу і продовжують собі життя...
• А. Чуприков:
— Абсурд! Нецензурні слова не допомагають боротися зі стресом чи депресією. Це все вигадки. Уза¬галі матюкн — ознака хвороби. Як правило, у розмові вживають мати ті люди, у кого дефект лівої півкулі мозку. Адже саме вона контролює мову людини. У таких бідний сло¬вниковий запас. На жаль, нині зріс інтерес до матюків серед інтелі¬генції, акторів, співаків. Є люди, які взагалі говорять мат через мат. Традиційно більше матюкаються чоловіки, а жінки — менше. Та додати емоційного забарвлення мові можна культурними слова¬ми, їх просто треба вивчити. А за¬смічувати мову такими словами не варто.
Юлія ГОЛОДРИГА (газета «Експрес»).

Comments

Написати новий коментар

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
  • Web page addresses and e-mail addresses turn into links automatically.
  • Lines and paragraphs break automatically.

More information about formatting options

Коментоване Популярне

Приєднуйтесь!