Коростень і Канів: поєднані реліквією

Версія для друку
kaniv

Дивовижно переплітаються долі людей у вирі епох, але священні реліквії залишаються нетлінними на всі віки. Серед них і портрет Тараса Шевченка, який ще раз нагадав червневого дня про долю Іллі Івановича Галки, який наприкінці тридцятих років минулого століття працював завідуючим відділом народної освіти Коростенського району Житомирської області. Там його і було заарештовано, а потім знищено у часи сталінських репресій. А вже в 1950-х роках за протестом прокурора Житомирської області Галку Іллю Івановича було реабілітовано посмертно. Про це розповіла колишня співробітниця музею Тараса Шевченка Уляна Володимирівна Михайленко 17 червня на Тарасовій горі у Каневі, куди вона прибула із Києва виконати заповітну мрію свого двоюрідного брата із Республіки Білорусь – Галки Михайла Ілліча – передати на вічне збереження до музею Кобзаря родинну реліквію – портрет Тараса Шевченка (Л. Погрібной (?). Полотно, олія, 1930-і рр.) (на світлині).

Під час надзвичайно цікавої і зворушливої зустрічі з колективом музею та відвідувачами меморіалу Уляна Володимирівна повідомила, що цей портрет Тараса Шевченка був написаний і подарований Галці Іллі Івановичу його другом-художником із міста Ржищева, що на Київщині. Ілля Іванович в ті часи (поч. 30-х рр. 20 ст.) працював учителем історії в тому краї. А згодом - завідуючим відділом народної освіти в м. Коростені. В зловісному 1938-му році там його і було репресовано. 8 квітня заарештовано, 10 травня - трійкою НКВС засуджено до розстрілу, а вже 4 червня – вирок було виконано... Того ж таки 8 квітня його дружину, Галку Марію Федорівну, і трьох його дітей – 11-річного Михайла, семирічного Георгія та чотирирічного Володимира було викинуто з квартири в холодний сарай, де зберігались шкільні дрова, як сім’ю «ворога народу». Родичі допомогли перевезти сім’ю до рідного їй Канева, де, на щастя, збереглася стара батьківська хата.
З собою Марія Федорівна привезла лише дитячі речі і цю картину. До кінця своїх днів вона працювала в колгоспі, а діти навіть середньої освіти не мали права отримати, бо батько – «ворог народу». Після смерті матері картину забрав старший син Михайло, який живе в Білорусії. Він і передає цей портрет до музею Т.Г. Шевченка в м. Каневі.
Про цей портрет працівники музею знали давно. Завідувач відділу «Історія Шевченкової могили» Шевченківського національного заповідника, заслужений працівник культури України, Танана Раїса Василівна підтримувала зв’язки із власником портрета, зустрічалася у відродженому першому народному музеї «Тарасова світлиця», кілька років листувалася з ним щодо передачі портрета на Тарасову гору.
У музеї цією подією були щиро зацікавлені і гості з Івано-Франківська, переможці Всеукраїнського конкурсу «Іду з дитинства до Тараса», і журналіст Олександр Карпенко (газета «Сільські вісті»), і представник української громади з Австралії, який зафільмував для земляків цю зустріч. На згадку про цей день Уляна Володимирівна зробила запис до книги вражень відвідувачів Шевченкової могили.
Від колективу заповідника родині Михайленків подякувала за такий безцінний подарунок провідний науковий співробітник, заслужений працівник культури України Зінаїда Панасівна, кандидат філології Тарахан-Береза. Вона, зокрема, підкреслила обставини порятування цієї дорогої для родини реліквії, адже цей портрет - єдине, що залишилося в Галки Михайла Ілліча на згадку про його батьків. Тож доземний уклін тим, хто через роки лихоліть зберіг його і передав до нашого музею.
Портрет повертає до нас образ Тараса Шевченка таким, яким його бачив і відчував український народ – у вишиванці з книгою його поезій, передає душу Великого Кобзаря та любов народу до свого генія. Відомо, якими тяжкими були для нашого народу 30-і рр. 20 ст., роки репресій та голодомору, коли було проголошено «ворогами народу» і репресовано цвіт української нації, тих, хто найбільше вболівав за культуру свого народу. Під час багаторічної роботи в архівах Зінаїда Панасівна зустрічала багато імен репресованих, причетних до історії України. Не оминули репресії і хранителів Шевченківського меморіалу в Каневі, імена яких тільки сьогодні повертаються до рідного народу. Нам не можна забувати свого минулого, воно повинне жити в нашій пам’яті заради майбутнього.

Із довідки Державного архіву Житомирської області, наданої комісією з питань поновлення прав реабілітованих:
Гр. Галка Ілля Іванович, 20 липня 1902 року народження, уродженець м. Канів Київської губернії, на день арешту – житель м. Коростень Житомирської області, працював завідуючим відділом народної освіти Коростенського району, 8 квітня 1938 року був заарештований співробітниками Коростенського міськвідділу НКВС. 10 травня 1938 року постановою трійки при Житомирському облуправлінні НКВС (протокол №50) Галка Ілля Іванович за звинуваченням у злочинах, передбачених ст. ст. 54-2, 54-11 КК УРСР (участь у націоналістичній військово-повстанській організації), засуджений до розстрілу. Вирок виконано 4 червня 1938 року в м. Житомирі, місце поховання не зазначене. 29 грудня 1956 року президією Житомирського обласного суду Української РСР за протестом прокурора Житомирської області Галку Іллю Івановича було реабілітовано посмертно.

Підготували Віта ДЗИМА, Ольга БІЛОКІНЬ,
Шевченківський національний заповідник, м. Канів Черкаської обл.

Comments

Написати новий коментар

The content of this field is kept private and will not be shown publicly.
  • Web page addresses and e-mail addresses turn into links automatically.
  • Lines and paragraphs break automatically.

More information about formatting options

Коментоване Популярне

Приєднуйтесь!